“Алегорія смаку” – це розкішний бенкет для очей. Все, про що тільки можна помислити з області гастрономії: будь-які напої та страви, дичина й риба, раки, омари і устриці, всілякі фрукти – все на цьому вишуканому полотні зображено з приголомшливою, скрупульозною точністю, майстерно промальовані найдрібніші деталі. Ви тільки погляньте на цей виноград! Великі стиглі ягоди буквально світяться, напоєні солодким соком. Тут все говорить про розкіш і достаток, але тільки про це?
Як це прийнято у Брейгелей, будь-який персонаж, кожна деталь сповнені певного сенсу, який нам, “жителям двадцять першого століття”, якщо перефразувати А. Вознесенського, важко вловити без певних знань про звичаї і уявленнях тих, хто жив в Європі у Середньовіччя.
За часів Яна Брейгеля Молодшого мавпочка була атрибутом смаку в настільки модних алегоріях п’яти почуттів. Сидить на підлозі і п’є із келиха вино, вона, з одного боку, натякає на достаток будинку, де відбувається дія фільму, а з іншого – є символом диявольського початку, похоті, хтивості. Персики в християнській символіці, як і яблуко, означають гріхопадіння, а фігові плоди – хіть і плодючість.
Розкриті устричні раковини – а адже саме устрицями і ласує героїня цієї картини! – є делікатесом, стимулюючим сексуальність; в середньовічній символіці вони несли потужний еротичний підтекст і одночасно позначали душу, готову покинути земну оболонку. А між тим вже згаданий вище виноград, символ святого причастя і непорочної крові христової, пролитої на хресті, варто недоторканим. Гастрономічні уподобання бенкетуючих досить красномовно свідчать про гріховність відбувається.
У правому нижньому кутку картини серед іншої дичини лежить убитий павич, символізуючи собою потоптаний безсмертя. Вже не продала чи дияволу свою безсмертну душу ця прекрасна дама в погоні за швидким насолодою, віддавшись гріха обжерливості в компанії спокушає її сатира?
