Це один з автопортретів, що Ван Гог створив після першого нападу психічної хвороби. У січні 1889 року художник накинувся на який приїхав до нього Поля Гогена, після чого відрізав собі мочку вуха.
Ван Гог завжди прагнув малювати себе і все, що його оточує, без прикрас, передаючи життя такою, якою він її бачив і сприймав. І в цій роботі він не змінює цього принципу, правдиво зображуючи і себе, і свій душевний стан.
Цей автопортрет здається трохи світлішим і спокійнішим, ніж багато інших, автопортрети Ван Гога, створені в цей період. Це можна пояснити тим, що в живописі він бачив своє спасіння, йдучи від важкої реальності у світ фарб і образів. Колірна палітра картини відрізняється м’якістю і чистотою.
Художник зобразив себе на тлі світло-зеленої стіни, за його спиною можна розглянути мольберт і японську гравюру. Ван Гог цінував творчість японських художників за простоту і легкість. Яскраві кольори гравюри контрастують з холодними блакитними і зеленими відтінками, які складають основу картини колористичну.
При зображенні свого обличчя художник також використовує світлі чисті фарби, але в його гострому відчуженому погляді читається напруга, страх перед наступаючою хворобою, прагнення уникнути чергового нападу. Ван Гог не прагне до точного портретній схожості, роблячи картину умовною, але при цьому з вражаючою точністю зображує свій душевний стан.
