Балюстрада – Ігор Грабар

Балюстрада – Ігор Грабар

Балюстрада   Ігор Грабар

Четверта виставка картин “Світу мистецтва”, відбулася в 1902 році спочатку в Санкт-Петербурзі, а потім у Москві, принесла Ігорю Эммануиловичу Грабар не просто визнання, але приголомшливий успіх, що особливо важливо, “головним чином серед художників”. Грабар відразу став відомим. Його обрали членом об’єднання “Світ мистецтва”. Ще до відкриття виставки Третьяковська галерея та Музей Олександра III сперечалися про поповнення своєї колекції одним з дев’яти представлених до показу пейзажів Грабаря. Це було щільно “Промінь сонця”, володарем якого за бажанням самого автора стала Третьяковська галерея.

Інші твори, що викликали непідробний інтерес у публіки, також купувалися. У числі робіт Грабаря, придбаних з виставки, була і картина “Балюстрада”, прикрасила приватне зібрання фабриканта Івана Абрамовича Морозова, відомого серед колекціонерів своїм інтересом до творів французької та російської живопису кінця XIX – початку XX століть. Згодом він ще неодноразово купував живописні роботи Грабаря. Краєвид “Балюстрада” був створений художником у 1901 році в підмосковному родовому маєтку князів Щербатових Наро-Фоминское. Там у серпні-вересні Грабар перебував на запрошення свого друга Сергія Олександровича Щербатова, живописця, колекціонера, автора мемуарів “Художник у колишньої Росії”.

Знайомство Грабаря і Щербатова відбулося в 1898 році в Мюнхені в рисувальній школі Антона Ашбе, де Ігор Еммануїлович деякий час викладав. Грабар, згадуючи мюнхенський період свого життя, писав, що Щербатов “був дуже талановитий, жваво схоплював найменші натяки і незабаром… залишив позаду інших учнів”. У січні 1901 року Грабар повернувся в Росію після тривалої поїздки по Європі, яку здійснював “з метою детального і поглибленого вивчення світового мистецтва…”. Саме за кордоном Грабар прийшов до остаточного переконання, “що художнику треба сидіти вдома і зображати свою, йому близьку і рідну життя”.

Після повернення в Росію, за визнанням самого художника, починається “самий його творчий період”. Він знову після довгої розлуки закохався в російську природу. У Підмосков’ї Грабар багато працював на повітрі. Уроки французького імпресіонізму, стали повною перемогою принципу чуттєвої, зорової достовірності, – увага до світла і повітря, атмосферним грі, до самої плинності життя, призвели Грабаря до освоєння цієї системи, насамперед у жанрі пейзажу. Живопис художника, чужа постановочних ефектів, вишукує у випадковому справжню цінність. Здається, що пейзаж “Балюстрада” написаний легко, на одному диханні. Незважаючи на фрагментарність, продумана композиція. Вона дозволяє глядачеві мимоволі в уяві розсовувати межі полотна і сприймати видиме як частина величезного світу, як неповторну мить у нескінченному потоці життя.

Для Грабаря сама натура стає носієм гами почуттів, і своє завдання він бачить у створенні її колірного образу. І відчуваєш, що одухотворена плоть фарби, вільний, фактурний мазок, зберігає пластику форм, здатні передати і запах прілого листя і пряний, немов тремтячий повітря, насичене в’яненням. Вібруючий осінній світло об’єднує “авансцену” – частина будинку, саму балюстраду, развертивающуюся динамічно активної діагоналлю, і “даль” – у мальовничо злите ціле. Свої почуття і відчуття художник сопрягает зі станом осені. І очевидно, що живописна система імпресіонізму синтезується в творчості Грабаря з ліричними рисами російської живописної традиції, що йдуть від Полєнова і Левітана. Художник іде у світ злиття людини з природою, в світ внутрішньої гармонії, яку він бачить у колишньої садибної життя освічених людей.