Останньою роботою, побічно пов’язаної з тією ж темою світанку над болотом, була, очевидно, у Васильєва незакінчена картина “Болото в лісі. Осінь”, про сюжет якої він докладно не повідомляв ні в одному листі, якщо не вважати згадки про розпочату ним у 1872 році картині під загальним назвою “Велике Болото”.
У пейзажі зображений осінній ліс у всій яскравості червонувато-оранжевого кольору осіннього листя. І з мотивів, і по мальовничому строю він стоїть осібно серед останніх пейзажів Васильєва, хоча і тут передній план відданий порослому травою болоту з відпочиваючими білими чаплями. При загальній неоконченности картини важко сказати що-небудь певне про її живопису. Її головною особливістю на даному етапі є широке лист і прагнення виразити і зберегти в картині звучання чистого кольору.
Картина “Болото в лісі. Осінь” поряд з такими творами, як “Ранок” і “Закинутий млин”, дає особливо ясне уявлення про те, як різноманітні були у Васильєва пошуки вираження волновавшей його теми. Вони виявлялися не тільки у варіаціях сюжету, але і в чисто живописних рішеннях. Причому ця остання картина не в меншій мірі, ніж дві інші роботи цієї групи, говорить про настання в творчості Васильєва нового, перерваного смертю етапу. Своєю останньою картиною Васильєв заявив про задумах, показав, що він стояв на порозі нових відкриттів в живопису.
Картина багато в чому недосконала, але недоліки її були свідченням нового крутого і незвіданого шляху, на який набрав Васильєв. Це тонко відчув Крамськой, писав Васильєву про картину: “Справжня картина – ні на що вже не схожа, нікому не наслідує, не має ні найменшого, навіть віддаленої подібності ні з одним художником, ні з якою школою, це що-то до такої міри самобутнє і ізольоване від усяких впливів, що стоїть поза усього теперішнього руху мистецтва, що я можу сказати тільки одне: це ще не добре, тобто не цілком добре, навіть місцями погано, але це – геніально”.
