На картині зображена на весь зріст велика жінка в багатому вбранні. Інтер’єр дає можливість представити пристрій багатою келії для знатної особи: на стінах ікони, на столі скатертину. Сидить за спиною царівни дівчинка в чернечому одязі боязко дивиться на неї спідлоба.
Сама Софія – втілення незалежності і люті. Складені на грудях руки, гордовита постава, розпущене волосся дозволяють порівняти її образ з непохитною у своїй вірі подвижницей. Риси її обличчя суворі, очі спрямовані на глядача, стриманою мімікою відчувається страждання від нанесеної образи і душевного сум’яття, у позі – непопранность царського достоїнства.
Крізь грати на вікні видно силует повішеного стрільця – німого докору царівну, за якої гинуть люди.
Російський композитор, сучасник Рєпіна, М. Мусоргський дав нищівну оцінку картині “Царівна Софія”. Працюючи над своєю оперою “Хованщина” він глибоко вивчив атмосферу XVII століття, так що міг скласти про картині своє судження.
Він писав: “Моя мрія кликала мене до маленької толстоватенькой жінці, не раз випробувала життя…, а побачив я…бабу, злий, але не озлоблену, бабу величезну, але не маленьку, всю розпливчатої до того, що при її величиною… глядачеві було мало місця”.
