З роками неповторно-індивідуальне, конкретне у портретах Коро починає спадати. Художник стає все важче знаходити гармонію і радість в навколишньому його життя. Портрети Коро, особливо жіночі, починають тяжіти до втілення якоїсь вічної умиротворення, спокою, причому незалежно від характеру моделі.
Жвавість, безпосередність, то обіцянку руху, які були в “Портреті Октавії Сеннегон”, тут відсутні. Сповнений умиротворення сутінковий пейзаж, спокій пози, чіткість і неквапливість контурної лінії, що відокремлює фігуру від фону, посилюють враження стриманості і деякої відчуженості, які написані на обличчі.