Саме епічне і гнівне робота Пабло Пікассо – полотно “Герніка”.
Герніка – це місто в Іспанії, який історично належить баскам. 26 квітня 1937 року іспанці були приголомшені трагедією, яка розгорнулася на території малопримітного муніципалітету – Герніка була стерта з лиця землі німецькою авіацією, легіоном “Кондор”. На місто було скинуто понад 1000 бомб, і ті ділянки міста, які не зруйнували снаряди, протягом 3 днів просто згоріли. Загиблих було дуже багато, більше ніж третина всього населення, що вижили залишилися без даху, під руїнами загинуло безліч пам’яток старовини і культурних артефактів.
Як не дивно, сам художник ніколи не був у Герніці, однак, звістка про трагедію вразила Пікассо надзвичайно, втім, ніхто їх іспанців не зміг залишитися байдужим до новини про знищення цілого мирного міста.
Свій гнів і громадянську позицію майстер втілив у масштабному полотні, яке було представлено на Всесвітній виставці в Парижі. Сьогодні можна тільки диву даватися – картина три на вісім метрів була написана всього за місяць. Збереглися свідоцтва, що автор міг проводити за роботою по 12 годин на добу.
Своїм значним форматом і композиційною будовою картина нагадує триптих – серед загального хауса фігур і емоцій, можна виділити три чітких фрагмента.
Картина написана маслом в чорно-білих тонах і цим самим нагадує монохромний хроніку страшних подій. Горе, страждання, жах, відчай пронизують полотно. Це, безсумнівно, загальнолюдська трагедія – поза місця, поза часом, поза реалізму. Саме такий цю трагедію і зобразив Пікассо.
Дія відбувається в тісному підвалі, де “замкнуті” люди, звірі та птахи. Набросочно представлений скупий, але характерний інтер’єр – стельові балки підвалу, плити на підлозі, отвори вікон і дверей. Передній план як би підсвічений трикутником, охоплюючи головні персонажі. Світло йде від символічного очі-лампи.
В центрі трикутника зображена агонизирующая кінь, на голові якої тягнеться чиясь рука зі світильником. Під копитами вмираючого скакуна лежить чоловік-солдатів, тіло якого разнято або разрублено на окремі частини. Колосальне враження на глядача надає затиснутий у руці квітка, символ невинності, у поєднанні з широко відкритими, але вже мертвими очима. На руках чоловіка можна розглянути стигмати, як підтвердження невинного убитого людини. Єдиний озброєний воїн на картині вже не може нікого захистити – він убитий, “з’їдений” зсередини, а в руці його стирчить даремний уламок меча. Мертвого чоловіка кинулася жінка, її нога майже відірвана, а очі спрямовані до лампи.
Ще одним сильним по емоційному напруженню героєм є мати, волаючи над померлою дитиною, обвислим на руках. Її погляд звернений до небес, а рот застиг в нелюдському крику. Крихітні ніжки і ручки, маленькі пальчики, запрокинутое личко – самий розпачливий образ на полотні, квінтесенція жаху відбувається.
У картині переважає незвичайна лінійна перспектива. Крім лінійного побудови, полотно, безумовно, володіє певним обсягом і глибиною. У стилістичному плані також досить просто знайти різночитання – відвертий кубізм поєднується тут з елементами реалізму.
Розглядаючи полотно, неминуче приходиш до відчуття того, що передній план роздивляєшся як ніби через прозору скляну стіну – такий собі акваріум, де в замкнутому просторі розгортається трагедія.
При першому “прочитання” роботи відразу помічаєш бика і він теж тут неспроста. Мінотавр, бик – це загальновизнаний символ війни в Іспанії.
Якщо агонія і страждання в картині проілюстровані явно і зрозуміло, то головною загадкою залишається причини загального хаосу. Хто вбив дитину, понівечив чоловіка, який поранив кінь, влаштував пожежу? Ворог невидимий, незрим, але неминучий і невловимий. Не зрозуміло кому потрібно протистояти, від кого тікати й рятуватися – саме це і вселяє жах.
Феномен Пікассо в роботі – дивовижне реальне відчуття жаху, навіть апокаліпсису при досить умовною техніці, далекій від реалістичності.
Картину товариство прийняло неоднозначно. Деякі свідки стверджують, що до полотна були частіше повернуті спинами, однак, визнання воно все ж здобуло. Так, наприклад, Долорес Ибарурри Гомес була вражена побаченим, і заявила, що робота є гучним звинуваченням фашизму та режиму Франко.
“Герніка” принесла популярність Пікассо на весь світ. До неї знову звернулися після трагічних подій в Нагасакі та Хіросіми. Полотно довго перебувало в музеї Прадо, як і хотів того сам Пабло Пікассо, але в 90-х її перевезли в Мадрид. І як півстоліття тому картина привертає увагу і викликає найсильніші емоції, біля неї можна стояти дуже довго, знаходячи в кожній її частині нові елементи і їх прочитання, пронизані болем і стражданнями людськими.
