“Голова білого коня”, що зберігається в Луврі, виглядає дуже натурально, що говорить про пластичному майстерності художника. Мотив також досить рідко зустрічається на полотнах початку XIX століття.
Приголомшливо переконливе зображення костистою голови з роздутими ніздрями й сумними, абсолютно людськими очима виробляє таке потужне враження на глядача, що деякі критики єхидно називали цю роботу своєрідним автопортретом самого автора. Цю насмішку Жеріко сприймає як комплімент.
У своїй відповіді на рецензію одного з критиків художник зазначає: “Я вважаю, що коні – самі вірні і віддані істоти на світлі. І був би щасливий, якщо б у мене була хоч крапля того благородства і відваги, які притаманні цим тваринам. Коні не здатні на зраду, про людей же, на жаль, цього не скажеш… А що стосується мого зовнішнього подібності саме з цієї конем, смію вас запевнити: я задоволений!”
