Картина “І ми не боїмося”. Ми бачимо зворушливу сцену зустрічі двох ченців, розмовляють один з одним. Поряд з одним із них тихо і мирно стоїть ведмідь, ловлячи свої чуйним вухом високі мови світлих старців, приємні його звірячою душі. І ченці його не бояться, відчуваючи миролюбний, дружній настрій звіра по відношенню до них.
Подібно Франциску, який бачив у вовка свого брата, ведмідь був братом для цих іноків, бо вони осягали той духовний план, на якому все суще є творіння Єдиного Батька всіх тварюк. Ведмідь ловить своїм чуйним вухом високі мови світлих старців, приємні його звірячою душі. І вони його не бояться, відчуваючи миролюбний, дружній настрій звіра по відношенню до них. Подібно Франциску, який бачив у вовка свого брата, ведмідь був братом для цих іноків, бо вони осягали той духовний план, на якому все суще є творіння Єдиного Батька всіх тварюк.
У цій сцені відчувається ідея великого вселенського споріднення, споконвічної єдності всього сущого, роз’єднаного внаслідок входження у все більш щільні шари матерії, що обмежують сприйняття цього закону. Наступає нова велика Епоха спочиває на непорушному законі єдності всього існуючого у всесвіті.
Картина присвячена Преподобному Сергію Радонезькому. Двоє святих говорять про Бога, про Вище, про прекрасне, про майбутнє людства, т. к. ведмідь є символом земного людства ще досить низьким рівнем свідомості в своїй масі. Люди тільки починають щось осмислювати і наближатися до Світла.
У Святих – вогняні аури напруженого спокою і рівноваги, вони не бояться звіра, як би навіть не помічаючи його. Тому й звір не збирається гарчати або нападати на них. Він теж – в повному спокої, хоча, ймовірно, голодний і прокинувся від сплячки. Вдалині видно церковця, дзвенять дзвони.
Гори вкриті снігом – символом очищення. Гори стоять, як маяки порятунку. Вони в рожевих відблисках, що символізує висоті думок ченців, які тут живуть. Накреслення тіней на дзвоноподібному вершині нагадує Тонкий план. Тонкі жителі теж слухають ченців і насичуються знаннями. Так Тонкий світ теж освітлюється.
І дикі звірі можуть стати помічниками, як це сталося з ведмедем, подошедшим до монахів. По Никонівському літописі, у Святого Сергія був лісовий один. Одного разу Сергій побачив біля порога своєї келії величезного ведмедя, знесиленого голодом. Пожалів його і приніс з келії окраєць хліба. Волохатий прибулець мирно з’їв і потім часто став відвідувати його. Сергій ділився з ним мізерним запасом своїм, і ведмідь став ручним; так гартувався Дух Преподобного до майбутнього йому подвигу Вихователя духу народного і Будівельника Землі Руської.
