Картина художника Тіциано Вечелліо “Каяття Марія Магдалина”. Розмір картини 119 x 98 см, полотно, олія. Послідовно і з великою живописною силою естетичні уявлення пізнього Тиціана про життя знаходять своє вираження в його “Кающейся Магдалині”, одному з шедеврів колекції ермітажної.
Картина ця написана на сюжет, вельми характерний для епохи контрреформації. На ділі ж у цій картині Тіціан ще раз стверджує гуманістичну та “язичницьку” основу своєї творчості. Великий реаліст, рішуче переосмислюючи релігійно-містичний сюжет, створює твір, за своїм змістом відкрито вороже реакційно-містичної лінії в розвитку італійської пізньоренесансної культури. Для Тиціана сенс картини не в пафосі християнського покаяння, не в солодкою тузі релігійного екстазу і тим більше не в утвердженні тлінність плоті, “темниці” якої рветься до бога “бестелесная душа” людини.
В “Магдалині” череп – містичний символ тлінність всього земного – для Тиціана лише аксесуар, нав’язаний канонами сюжету, тому він і звертається з ним досить безцеремонно, перетворюючи його в підставку для розгорнутої книги. Схвильовано, майже жадібно передає нам художник дихає красою і здоров’ям фігуру Магдалини, її прекрасні густе волосся, її бурхливо дихаючу ніжну груди.
Пристрасний погляд сповнений земної, людської скорботи. Тіціан вдається до мазком, передає бездоганно точно реальні колірні і світлові співвідношення. Неспокійні, напружені колірні акорди, драматичне мерехтіння світла і тіні, динамічна фактура, відсутність ізолюючих обсяг жорстких контурів при пластичній визначеності форми в цілому створюють образ, повний внутрішнього руху. Волосся не лежать, а спадають, груди дихає, рука дана в русі, складки сукні схвильовано колишуться. Світло м’яко мерехтить у пишних волоссі, відображається в подернутих вологою очах, заломлюється в склі фіала, бореться з густими тінями, впевнено і соковито ліпить форму тіла, всю просторову середу картини.
Точне зображення дійсності поєднується з передачею її вічного руху, з її яскравій образно-емоційною характеристикою. Але який у підсумку сенс створюється з такою мальовничою силою образу? Художник захоплюється Магдалиною: людина прекрасна, його почуття яскраві і значні. Але він страждає. Колишнє ясне і безтурботне щастя безповоротно втрачено.
Навколишня людини середовище, світ в цілому – вже не той спокійний фон, покірний людині, яким ми бачили його раніше. На пейзаж, що стелеться за Магдалиною, набігають темні тіні, небо застилають грозові хмари, і при тьмяному світлі останніх променів згасаючого дня виступає образ охопленого горем людини.
