Сюжет картини Делакруа запозичив з поеми Байрона. Юний Дон-Жуан, якого після першого пригоди з жінкою вирішили відправити подалі від дому, від севильских спокус, сідає на корабель, що йде в Ліворно. З ним його наставник Педрилло, троє слуг і собачка.
Вийшли в море, налетів шквал, корабель терпить крах, тоне. Ті, хто встиг, рятуються на боте і ялике. Ялик теж потонув, залишився бот і тридцять чоловік на борту, в тому числі Дон-Жуан і його супутники. Шквал затих, але море хвилюється, бот заливає. З’їли останній сухар, випили останню воду і ром, з’їли собачку, сжевали черевики і шкіру кочетів. Вирішили, зневірившись: тягнути жереб, кому бути вбитим і з’їденим. Жереб дістався Педрилло. Судновий лікар розкрив йому артерію і втамував спрагу остигає кров’ю. Труп стали роздирати на шматки. Дон-Жуан і ще два-три людини не взяли участі в бенкеті. Це їх врятувало. Ті, хто об’ївся людським м’ясом, пили солону морську воду і гинули в страшних корчах. На картині зображено момент вибору жеребу.
В човні виснажені, знесилені від голоду і спраги люди. В гущі людей переляканий, але вже не в змозі чинити опір жеребом долі, нещасний Педрилло. А до нього вже тягнуться руки, прагнуть урвати, схопити жаданий шматок плоті. Але є й такі, кому вже все одно, вони байдуже споглядають на людську вакханалію. А навколо море, кидає бот в різні боки, здиблені хвилі того й гляди обрушаться на човен і віднесуть її на дно моря… Фарби відповідно з сюжетом похмурі, безрадісні, підкреслюють трагізм знаменитого сюжету байронівського.
