На невисокому плоскому п’єдесталі з написом по-англійськи “м’який автопортрет” височить аморфне подобу людської голови. Риси обличчя, опливающие під тяжкістю власної ваги, підтримуються численними рогульками-підпірками. Цих підпор на полотні настільки багато, що вони створюють подобу ажурної конструкції, перетягуючи увагу глядача на себе.
Мозок намагається охопити це сплетіння вертикальних ліній, втрачаючи здатність зосередитися на м’яких текучих рисах обличчя. Єдина деталь, на яку тут покладено завдання передати портретну схожість – це знамениті закручені вгору вуса. Та ще, мабуть, густі вигнуті брови, які виглядають як дзеркальне відображення усов.
На постаменті лежить наче ненароком забута проходять повз туристом смужка смаженого бекону. Люди і їжа – улюблене поєднання Дали. “Моя живопис – це життя і їжа, плоть і кров”, – як говорив сам художник.