В середині літа Лотрека чекала велика, справжня радість. Надрукувавши в “Кур’є франсе” малюнок з композиції “Похмілля, або П’яниця”, Лотрек подарував його своїм далеким родичам, якимсь Діо, які жили на вулиці Фрош, 6. Родом з Лілля, Діо – брати Дезіре і Анрі і сестра Марі – були музикантами. Марі давала уроки музики і співу.
Дезіре – тоді йому було за шістдесят – грав на фаготі в оркестрі Опери і, крім того, сам складав музику. Він був автором багатьох пісень, що виконувалися в “Ша-Нуар”. Лотрек став частим гостем в їх квартирі на четвертому поверсі, але залучали його таланти не господарів, а висіли у них картини Дега, з яким Діо були дружні. На одній з них – “Музиканти в оркестрі” – художник зобразив на першому плані Дезіре Діо, ще дві були портретами Марі, до якої, як говорили, Дега двадцять років тому мав ніжні почуття. “Мій жорстокий один”, – писав він їй у 1872 році. Діо були дуже милими, простими і скромними людьми. До “мсьє Дега” вони ставилися з глибокою повагою.
Лотрек поділяв їхні почуття і приходив до них насолодитися картинами великого майстра, які були окрасою їхньої скромної квартири. Нерідко Лотрек приводив з собою кого-небудь з друзів, іноді відразу декількох. І ось одного разу Дега, побачивши у Діо малюнок Лотрека, довго, уважно розглядав його, а потім із сумом у голосі зауважив: “Подумати тільки, це зробив молодий, а ми стільки працювали все життя!” Ці слова Дега передали Лотрека. Він був щасливий і гордий. От якщо б він міг зустрітися з Дега! Це його мрія. Марі Діо взялася влаштувати побачення. Через кілька днів Лотрек був запрошений в майстерню Дега. Лотрек отримав величезне задоволення, почувши з вуст Дега компліменти, але більше вони не зустрічалися. Дега не належав до числа людей, які шукають знайомства.
