“Музицирующая св. Цецилії з ангелом” інтелектуальний і художній початок, якими наділений цей образ, підводить нас до ясного усвідомлення краси натхнення. Майже рафаэлевский по майстерності малюнок насичений такими кольоровими градаціями, поштовх яким могла дати лише живопис Веронезе; сама тема картини, мабуть, мала для художника початкову притягальну силу. Як зауважив один з літописців болонської школи, Доменикино, будучи ще дитиною, “любив музику до надзвичайності… хоч і не знав до пуття, як її виконують”.
З питань теорії він висловлювався з таким знанням справи, що до нього з повагою прислухалися знавці. У нього були арфа і клавесин, перебудований у відкритому ним старому хроматичному ладу, проте в даній картині музика виконується на семиструнній віолі і, можливо, в манері композитора Клаудіо Монтеверді, відзначалася прагненням до ясного вираження емоції. Молитва святий розповідає нам, що “Діва Цецилія співала єдиного Господа, кажучи йому: дай чистоту, о Господи, моєму серцю і моєму тілу, щоб я не загинула”.
Перед роботою над цією картиною Доменикино розписав капелу в церкві Сан-Луїджі в честь св. Цецилії, тіло якої, чудесним чином залишилося нетлінним, двадцятьма роками раніше було відкрито в Римі. Лувр. Париж
