Композиція картини “На старому уральському заводі” належить до числа найбільш глибоких художніх рішень в радянському живописному мистецтві. Перевагою її є, перш за все, її ясність і точність.
Як і в “Допиті комуністів”, Йогансон тут тонко використовує силуэтно-декоративну бік композиційної побудови. У композиції картини три плану персонажів: перший, близький,- господар і сидить робітник; другий – прикажчик, старий робітник і нахилений у печі кочегар; третій – хлопчик-підліток і дві зігнуті фігури робітників, облич яких не видно.
Знайдена художником взаємозв’язок всіх діючих осіб дозволяє відразу ж охопити оком всю їх угруповання. Однак, майже одночасно з фіксацією всього композиційно-пластичного ладу картини, око відразу ж виділяє фігури робочого і господаря; вони більше всього заволодівають його увагою. Зосередившись на них, глядач осягає сутність того, що відбувається. Ще не вдаючись в аналіз все, що зображено на картині, ми бачимо, що ці центральні герої – непримиренні вороги і що між ними йде боротьба. Око перебігає з однієї фігурина іншу; захоплені поєдинком цих людей, ми ніби стаємо учасниками подій.
Вдивляючись в картину, бачиш, що моральна перевага на боці робочого. Хоча він і сидить на підлозі, його фігура внутрішньо настільки активніше, що ясно – ось-ось він підніметься і випрямиться на весь зріст, постане велетнем. Фабрикант варто, але його постать не тверда; він немов похитнувся і змушений зробити зворотне рух, спертися на тростину.
Це, позбавлене всякої афектації, протиставлення двох борються класів проведено Иогансоном з справжнім художнім майстерністю. Живописець йшов шляхом правдивого відображення історичних умов початку великої соціальної боротьби. Вступив у боротьбу з своїм експлуататором робочий ще в підневільному становищі найманого раба. Капіталіст-заводчик поки ще владика праці робітників, господар становища.
В правій стороні картини – група робітників заводу. Вона здається на перший погляд дещо розрізненої і все ж пластично узагальнена. Старий-робочий і кочегар як би захищають свого товариша, який сидить робітника. Рожево-темні, бронзово-коричневі плями на їх фігурах рельєфно підкреслюють суворий вигляд замучених каторжною працею пролетарів. Високий старий із залізним прутом у руках встав і ось-ось теж заговорить і рушить на господаря. І навіть старий-кочегар, очевидно, прислухається до слів протестуючого товариша. Бути може, незабаром і він, не боячись, кинеться на гнобителя. Кволий, сухотний хлопчик, що стоїть позаду, і той теж весь якось потягнувся вперед. І не випадково Йогансон осяває групу робочих другого плану немов бурхливим полум’ям.
Картина Йогансона відображає той період в історії революційного руху, коли робітники від прохань переходять до вимог. Через образи простих робітників-пролетарів художник показав, як страшний буде цей колективний протест мас проти експлуататорів, яким нищівним гнівом вони дадуть відповідь на незадоволення своїх вимог. Ці маси в кінцевому рахунку згуртуються і рушать на штурм твердинь капіталізму.
Аналіз композиції картини дозволяє зробити висновок, що життєва переконливість поєднується в ній з ясною сценічною виразністю. Йогансон тут на повну силу розгорнув художницьку режисуру, без якої неможливо створення жанрового твору.
Велике значення для емоційної дієвості картини Йогансона має вираз очей її героїв. Очі – дзеркало душі, вони передають духовне життя людини. Боротьба поглядів допомагає художнику глибше розкрити суть відносин між робітниками і господарем, а також зрозуміти колективну психологію робочої маси.
Гострі, пронизливі, білими вогниками спалахують очі старого робітника, і кочегара хлопчика спрямовані в одну точку, сповнені єдиного почуття, і який сильний напір накопичилася злість до гнобителів висловлюють вони, як разять, як “знищують” ці очі ненависного господаря-заводчика. Вже по одному “поєдинку очей” робітників і господаря глядач відчуває, чиєю неминучою перемогою закінчується ця боротьба.
Центральна фігура робочого зображена художником у опоки. На робочому рожева сорочка з широким відкритим коміром, сірий фартух, постоли на ногах. Особа робочого носить сліди важких, виснажливих поневірянь, гострі очі запалені, але руки його, замурзані вугіллям, сповнені великої м’язової сили. Це корінний пролетар, який дійшов до свідомості, що йому і його товаришам нічого втрачати, крім своїх ланцюгів.
Світло свідомості одухотворяє особа піднявся на відкритий протест робітника-пролетаря. І тут, як і в “Допит комуністів”, Йогансон широко використовує введення в художній лад картини революційної романтики. Тут романтика великий ідеї, романтика передбачення світлого майбутнього робітничого класу.
Йогансон вкладає в зображення робітника-ливаря всю свою пристрасть живописця. Сміливо художник ліпить риси його обличчя, милується глибиною очей, фізичною силою його рук, плечей, енергією його духу. Сорочка і фартух робочого, забруднені землею і кіптявою, залишаючись самими собою у своїй матеріальній конкретності, набувають під пензлем Йогансона ту особливу красу кольору, яка ще більше звеличує і робить благородною всю фігуру ливарника. У цих місцях картини Йогансон багато використовує фактуру листи, подекуди залишає вільним полотно, дозволяє виявлені зернистої поверхні.
