В цьому є певна іронія долі: Полєнов – загальновизнаний геній пейзажного живопису, які сам вважав найголовнішими картинами у своїй творчості, картини на релігійну тематику. Одна з таких робіт – “На Тіверіядським озері”.
Євангельське оповідання живописець дуже любив, вважав сюжети наївними, чистими, людяними з високою моральною етикою. У своїх творах Полєнов слідував за словами Христа, який називав себе Сином людським і живописець зображував його саме таким. Одна з найбільш значних робіт, де він зображує Христа – представлена картина. Глядач бачить як берегом, густо усіяний камінням і валунами, бреде Спаситель, неспішно і спокійно.
Вся емоційна сторона картини побудована суцільно на пейзажі. Майже спокійна водна гладь, трохи поддернутая брижами, безхмарне небо, відтворені в чудовою блакитною з бірюзою панелі, надають картині умиротворення і внутрішню просветленность. Навіть пологі схили гір ніби підкріплюють цю атмосферу. Так гармонійно, серед всієї цієї неперевершеної дівочої краси, вписаний людина.
Незважаючи на втілену в картині ідилію, вона аж ніяк не позбавлена внутрішньої динаміки і темпу. Тільки темп цей дуже не поспішаючи і размерен. Автор зобразив шматочок світу, де ще живий Бог, де його ноги торкаються землі, де неспішні кроки несуть просвітлення і спокій.
Представивши вперше цю картину разом з іншими роботами на релігійні сюжети, Полєнов одразу опинився в центрі уваги. Глибокі філософські думки, простота, доступність, сердечність, які заклав живописець у свої картини, не змогли стати непоміченими публікою. Це було зовсім нове бачення і прочитання християнських сюжетів. Про картинах в самих захоплених словах відгукувалися і професійні вимогливі критики, і звичайна публіка.
