Не замай – дай підійти! – Василь Верещагін

Не замай – дай підійти! – Василь Верещагін

Не замай   дай підійти!   Василь Верещагін

Про партизанську війну часто тільки в книгах та кіно можна дізнатися більш детальну інформацію. Але уявити все одно дуже важко, наскільки весь народ був єдиний в боротьбі з спільним ворогом, що залишав будинок і відправлявся в явно невигідні умови життя, в ліси. Де часто не було можливості нормально харчуватися, дотримуватися гігієни, і навіть відпочивати. Навіщо? Щоб армія ворога була переможена і рідна земля швидше звільнилася.

Картина великого живописця Ст. Ст. Верещагіна “Не замай – дай підійти!”, як раз показує труднощі, що випали на частку партизанських загонів. Багато що стає зрозуміло. Наприклад, як вони виживали в ті далекі роки, і з чим ще їм доводилося стикатися. Як зображені герої на картині виявляли неймовірну мужність, гідне наслідування?

На полотні я розгледів сім осіб. Всі вони, судячи по одягу і пишним бороди, належать до простого люду, який вів свій звичний спосіб життя, заробляючи на скромне харчування своєї сім’ї. Але тут в їх і так важке життя увірвалася війна, про яку ніхто не мріє і не просить. Вона ще далі загнала народ у злидні і поневіряння. Але не могли люди сидіти вдома, коли ворог на порозі. Всі повстали! кожен взяв свою зброю і пішов захищати і землю руську, та свій дім і сім’ю, і царя. А яку зброю у простої людини? Вила та лопати, сокири, та кулаки. Ось і мужики на картині майже беззбройними йдуть на француза.

Надія лише на захист лісів густих і стежок знайомих, та на хитрість. Персонаж, який виступає на передньому плані, виглядає дуже впевнено і спокійно. В арсеналі у нього сокиру, друзі і спритність. Він знає, що при найближчому бій французам незручно буде користуватися їхньою зброєю. Тому і просить товаришів не злякати і підпустити ворогів ближче. Можливо, десь в глибині їм страшно, адже на людей вийшли. І при цьому не на одного, а на цілу армію озброєних і навчених французів. Але і земля рідна, російська натура їм у поміч!

Я думаю, що навіть якщо у них не вийшло знищити всіх ворогів, і впали вони, їх смерть все одно була не марною. Вона зробила їх щасливими. Адже вмирали вони за свою землю, за віру, за ідею.