Осінь – одна з улюблених тем Жуковського, в ній він досягає широкого діапазону – від м’якої смутку похмурого сіренького дні до сліпучого, залитого сонцем осіннього пейзажу. Етюд “Осінь” написаний в мажорних тонах. Пейзаж освітлений променями яскравого сонця. На ньому блідо – синє небо й яскраво – синя покритий брижами поверхню води, затишний дворик з нехитрим побутом, оживляючим пейзаж.
Фрагментарна композиція залучає глядача у безпосереднє спілкування з невеликим куточком природи. Етюд стає кінцевою метою художника, так як в ньому зберігається безпосередність сприйняття природи. Виразність мальовничих прийомів виявляється настільки адекватної фізичного стану природи, що один з критиків “побачив зображеним сам вітер”.