Талановитим російським художником ХХ століття є Попков Віктор Юхимович. Зображуючи свої картини в не ком самобутній і унікальний стиль, його вважали основоположником нового “суворого стилю”. В цьому стилі переважали лаконічні колірні рішення, площинна орієнтація зображень і спрощене простір. Але крім простоти і лаконічності автор вкладав у свої твори душу і емоції. Всі його картини наділені дуже глибоким змістом. Однією з таких є його полотно “Осінні дощі. Пушкін”.
Завершення цієї картини дуже трагічна. Автор, як і поет дуже любив осінь. Побувавши одного разу на батьківщині Пушкіна, в Михайлівському, у Попкова народився задум цієї картини. Його надихнули чарівність місць і творчість поета. Йому позував його товариш, а щоб більше перейнятися почуттями поета був спеціально замовлення фрак з пушкінського стилю. Навіть сам автор вдягав його, щоб сильніше відчути атмосферу поета. Завершити картину автор не встигне, так як був раптово застрелений інкасатором. Можливо, це духовне схожість з долею Пушкіна чи простий збіг, але на похороні друзі поставили картину поруч з могилою автора.
На полотні ми бачимо дві улюблені стихії художника – це осінь і Пушкін. І хоча день дощовий і похмурий, але жовті листя настільки яскраві, що від них виходить приємний світло. Автор зобразив ганок великого будинку з двома високими колонами. Прогулянковий майданчик, до якої веде ступінчаста доріжка. В кінці майданчика самотньо мокне під дощем лавка. По обидві сторони від сходинок ростуть золотисто-жовті, осінні дерева. Вітер смикає їх листя, зриває і грається, поки вони не впадуть на землю. Кілька таких листочків лежить на ганку. Перед ганком вже утворилася калюжа від дощу. І небо затягнуте сірими водянистими хмарами. Вдалині видно річка, а за нею в осінніх барвах поля.
Доповнює цей осінній дощовий вид силует поета. Він стоїть на ганку, спершись одним плечем об колону. Руки схрещені на грудях, видно тонкі пальці. Особа показано впівоберта. На голові темні кучерики, які є незмінним атрибутом поета. Не змінюючи стилю, Пушкін зображений у чорному фраку, поділ якого розвівається вітром.
За допомогою цієї картини автор хотів, щоб ми відчули взаємозв’язок поета і природи. Наскільки вона надихає і додає сил. Навіть у часи самотності творчим людям завжди є до кого звернутися і де почерпнути натхнення.
