Картина Пітера Брейгеля “Пейзаж з ковзанярами і пасткою для птахів”. Потонула в заметах фламандська село. Зимова графіка дерев – яскравих і ажурних на тлі неба. На льоду замерзлої річки безтурботні люди катаються на ковзанах, гуляють, грають у щось, жваво розмовляють.
За будинками відкриваються засніжені простори, то тут, то там стирчать із снігу невисокі деревця, і далеко-далеко на горизонті ледве видно високі дахи міста. Спокоєм і безтурботністю віє від усієї картини – ніби це якесь фламандське “неділя”, довгоочікуваний відпочинок від тижневих праць. Пітер Брейгель Старший, як ніхто інший з фламандських художників, поєднував у собі талант пейзажиста і талант мініатюриста. Пристрасть до пейзажу пробудила в ньому Італія, подорожуючи по якій і осягаючи ідеї і естетику Високого Відродження, Пітер Брейгель був зачарований її пронизаної світлом природою; пристрасть до деталі виховала рідна Фландрія, і кожен квадратний сантиметр кожної його роботи живе як самостійна, виписана з неймовірною ретельністю мініатюра. Ландшафтне велич світобудови – і строката мозаїка людських фігур.
“Пейзаж з ковзанярами і пасткою для птахів” – так називається ця маленька, витримана у вишуканій перлової гамі картина, написана Пітером Брейгелем незадовго до смерті, в 1565 році. Вона користувалася особливою популярністю, і сьогодні відомо 127 її копій, 45 з яких належать пензлю Брейгеля Молодшого, сина художника. Пейзаж з пасткою для птахів. Де ж пастка? Зізнатися, не відразу дізнаєшся її в цій важкій двері, трохи піднятою над землею, – під нею щедро розсипане зерно, а навколо метушаться такі ж, як люди, безтурботні птахи. А де ж птахолов? Навряд чи серед цих чоловічків в яскравих шатах: майже всі вони відвернулися від нас, кожен захоплений чимось своїм, занурений у своє заняття.
У безтурботну музику зимового дня вливається нотка тривоги. А може бути, він чекає свого моменту за цими деревами на передньому плані? Там, де знаходимося ми, глядачі, спостерігачі? А якщо тепер перевести погляд з птахів знову на річку? Чи Не за цими чоловічками ми насправді спостерігаємо? Адже Пітер Жартівник зобразив пейзаж з високої точки зору, навіщо-то підняв нас над тим, що відбувається, і ми не можемо “увійти” в картину, ступити на лід, наче знаємо, помітили щось таке, чого не хочуть бачити ковзанярі.
Брейгель не раз писав річку, по якій люди – хто ковзає, хто йде, хто падає і стає, а хто і зупинився. Не раз писав річку людського життя. Проте в кожній картині цей символ набуває новий сенс. Тут річка – пастка, пастка: в будь-яку мить лід може тріснути, і легковажні фігурки не встигнуть врятуватися. Життя людини крихка і ефемерна. Як і життя птахів, не підозрюють про пастці. Ще одне підтвердження цієї думки знаходять у зображенні птахів і людей на першому плані: вони майже не відрізняються своїми розмірами.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)