Романтик у душі, людина, в характері якого, як зізнавався він сам, переважали “уява, фантазія і мрійливість”, Аполлінарій Васнецов тонко відчував і вмів передавати поезію краси, відшукуючи їх у природі. У своїх пейзажах художник прагнув донести до російського людини думка про велич і силу нашої землі.
У середині 1880-х років у його роботах все чіткіше починають звучати епічні ноти. Вперше вони з’явилися в картинах “Батьківщина” і “Після дощу”, дуже схожих з мотиву, змістом, розміром та мальовничій манері. Ці твори насичені глибоким ідейним, філософським змістом.
У картині “Після дощу” зображений звичайний, нічим не примітний куточок російської природи. Вітер жене хмари, крізь які пробиваються промені сонця, висвітлюючи пологі пагорби, белеющую дзвіницю сільської церкви і кілька селянських будиночків. Тихо й безлюдно колом, і лише самотня фігура жінки прямує в село по розмитій дорозі.
Сіро-зелена колірна гама картини підкреслює одноманітність місцевості. Але разом з відчуттям звичайності є в пейзажі особлива піднесеність. Перед нами узагальнений образ Батьківщини художника – великої і багатостраждальної Росії.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)