Свіжість, що переходить у легку мерзлякуватість, баржі біля берега – як символ трудової Волги, величезна і порожнє небо, нещодавно звільнився від зайвої вологи: невипадково саме цю роботу вважають чи не найкращою в усьому творчості великого художника.
Непоказний берег позбавлений краси і зовнішнього чарівності. Це місце, де люди працюють, їм ніколи милуватися природою, тому і природа скромна і бесхитростна. Картина пустинна, люди, налякані дощем, ще не повернулися до своїх буденних справах. Але їх присутністю просякнуте усе навколо: по Волзі біжить маленький пароплав, перекинуті на землю сходні, товари на палубі і т. д. Легкий вітер, що визначається завдяки брижів на водній гладі, вносить пожвавлення в безлюдний пейзаж. Небо зі світлими хмарами додає всій композиції легкості і свободи. Містечко на березі виступає фоном. Кілька будівель, серед яких виділяється лише церква, пожвавлюють роботу, надаючи їй багатоплановий вид.
Загальний ритм роботи размерен і неквапливий. Барвиста гама бідна: від світло-кремового до ідеально білого, вкраплення темної зелені, загальний ніжно-блакитний – створюють особливу атмосферу легкого смутку. Цікавий світ в роботі – він немов проривається через хмарну оболонку, заливає весь пейзаж рівним, невидимим світлом, позначених тільки відсутністю всякої тіні від предметів і будівель.
Блискуче вдалася художникові водна гладь: тремтячі силуети барж, брижі, дзеркальність поверхні – все тут створює відчуття незвичайної достовірності і точності. Багато робіт художника дивним чином співзвучні творів Чехова. Їх об’єднує загальне світовідчуття, дивовижна здатність помічати важливі дрібниці, а також бачити в дрібницях всесвіт. Ось і ця робота великого майстра наповнює глядача відчуттям причетності до зображеного пейзажу. Здається, що картина передає запахи вологого повітря волзького узбережжя.
