Робота над портретом завжди вимагала від живописців додаткових сил і уваги. Адже, потрібно було відобразити душу людини, його міць і значущість, які спонукали митця взятися за пензель і спробувати розшифрувати всі потаємні знаки особистості свого героя. Картина “Поет Р. Тукай” одна з тих знаменних робіт, які наповнені символікою і правдою життя. Мені імпонує її виконання, яким користувався Е. Симбирин. Та й сам образ поета для мене став набагато ближче і зрозуміліше.
На полотні зображений молодий чоловік. Він скромно одягнений в просту білу сорочку з відкритим коміром і вільними рукавами. На ньому темна сувора безрукавка. Цей Вид нагадує молодого студента або гімназиста, але ніяк не знаменитого поета. Зате обличчя говорить так багато про гіркому досвіді й численних знаннях, які принесли тугу. Відчувається якась приреченість, що прозирає в гострому погляді.
Персонаж ніби знає те, що приносить йому жахливу біль. Переживання це про свій народ, або звістка про власну хворобу, яка дуже скоро забере життя поета? Але життя не шкода йому втрачати. Судячи з твердим поглядом, уносящему його думки вдалину, Габдуллі Тукан було страшно прощатися з мрією про те, що ще хотів зробити, а не встиг. Красиве обличчя з короткою хлоп’ячої стрижкою, запам’ятовується надовго своєю рішучістю боротися з недугою активністю і небажанням зосереджуватися лише на собі.
Е. Симбирин для повного розуміння глядачем образу молодого, але сильного татарського поета дав йому можливість взяти улюблену позу. Габдулла зображений сидячим у кріслі, спершись на його спинку, завдяки цьому, видно кисті рук. Ще один прийом, який, на мій погляд, надав картині заворожливий вид – фонова замальовка. На задньому плані палає вогонь, наче неспокійна душа молодої людини не бажає миритися з труднощами та несправедливістю. Вона палає, запалюючи своєю щирістю і силою все навколо.
