У своїй живопису Рогир ван дер Вейден, художник раннього нідерландського Відродження, вмів зображати різні людські настрої. У представленому вівтарному образі, створеному, ймовірно, під час поїздки в Італію, живописець передав глибоке страждання і в той же час зодягнув його в дивні барви і лінії.
Йосип Ариматейський і Никодим щосили приховуючи свій душевний стан, несуть в гробницю худе та виснажене тіло Христа; Іван схилився, щоб поцілувати Його руку; в сум’ятті опустилася на коліна Марія Магдалина, Богоматір із змученим обличчям ніжно підтримує руку Сина.
Сильне релігійне почуття, яке водило пензлем Рогира ван дер Вейдена, висвітлює тут все, і саме тому він, незважаючи ні на що, додає красу драматичній сцені. Витончені пози, наприклад Іоанна, плавні жести, чисті фарби, і дух захоплює від залитого сонцем пейзажу далеко.
Французький історик і філософ Іпполіт Тен писав про нідерландських художників того часу: “Зверніть увагу на їх надзвичайно багаті і яскраві фарби, чисті й могутні тони… на чудові злами пурпурових мантій, на блакитні поглиблення довгих спадаючих одягу, драпірування, зелені, як луг, пронизаний сонячними променями… на могутнє світло, який зігріває і золотить всю картин…”