Адам Міцкевич, видатний польський поет, зіграв важливу роль у розвитку не тільки літератури, але й у становленні національного самосвідомості, подібно Пушкіну в Росії, Шевченко на Україні, в Бернсу Шотландії. Народився Адам Міцкевич біля Новогрудка, в Литві, природу та історію якої пізніше оспівав у своїй творчості.
Майбутній поет навчався в університеті у Вільно спочатку на фізико-математичному, потім на філологічному факультеті, працював учителем словесності в Ковно, де пережив сильну нещасну любов до аристократці Марилі Верещак, що залишила помітний слід у його віршах. Життя і творчий шлях Міцкевича збіглися з трагічним, складним періодом в долі його батьківщини, яку він пристрасно любив. У XVIII ст. Польща, або річ Посполита, переживала найглибша криза, результатом чого стали три розділи – у 1772, 1793 і 1795 рр.. між Росією, Австрією і Пруссією, це призвело до втрати її державної незалежності.
В період наполеонівських війн у частини поляків, серед яких був і батько поета, учасник російського походу, виникла надія на повернення самостійності державі. Але після поразки Наполеона і Віденського конгресу 1815 р. Польща остаточно увійшла до складу Росії. В кінці XVIII-XIX ст. відбулося значне посилення національно-визвольного руху; згадаймо, наприклад, повстання Костюшка в 1794г., а також повстання 1830-1831, 1846, 1863-1865 рр. Громадський підйом, зліт патріотичних почуттів з’явився соціально-історичною основою, на якій виріс польський романтизм. Він знайшов відображення у творчості цілої плеяди письменників, серед яких Міцкевич. Як і його сучасники – Пушкін, Лермонтов, Гюго, в ранній творчості він випробував вплив Байрона.
З юності брав участь у діяльності молодіжних вільнолюбних патріотичних організацій, спочатку филоматов, потім филаретов. В 1823. р. був заарештований за звинуваченням в участі “у таємних політичних товариства”, перебував близько півроку, поки велося слідство, в ув’язненні у Базиліанському монастирі. У 1824 р. звільнений і висланий в Росію, де пробув до травня 1829 р. Перебування в Росії виявилося дуже плідним: він створює свої блискучі “Кримські сонети” і поему “Конрад Валленрод”; знайомиться з багатьма російськими літераторами, з декабристами і Бестужевим Рилєєвим, а в 1826 р. відбувається його зустріч з Пушкіним, що поклала початок їх дружнім, хоча і досить складним відносинам.
Міцкевич перевів вірш Пушкіна “Спогад” , Пушкін – балади Міцкевича “Воєвода” і “Будрис і його сини”. Міцкевич важко пережив поразку польського повстання 1830-1831 рр. У “Віршах про Росію” різко памфлетной формі пише він про царату і Петербурзі як якомусь втіленні самодержавної тиранії. Це викликало полеміку з боку Пушкіна, зокрема, відгомін її ми знаходимо в “Мідному вершника” . Незважаючи на розбіжності, Пушкін тепло відгукнувся про своє польському друга-поета у вірші “Він між нами жив” . В надалі Міцкевич залишає поезію, займається викладацькою діяльністю, журналістикою, видає якийсь час газету “Трибуна народів”. Під час Кримської війни приїжджає в Константинополь, щоб організувати там польські легіони для боротьби з Росією, але не встигає і помирає, мабуть, від холери.
