Тут погляду глядача відкривається надзвичайна розчулення при лицезрении чудесного дитини, дочки самого художника. Дівчинка на картині стоїть з лялькою біля печі, вона досить вільно тримається і не напружена. Погляд у неї прямий і допитливий. Її великі темні очі і яскраве плаття мимоволі повертають глядача в атмосферу дитинства. Оля стоїть у білій кахельної грубки і тримає в руках ляльку.
На дівчинці – червоне плаття з білим ажурним комірцем. Суріков нескінченно ускладнив собі завдання: біле на білому, червоне на червоному, співзвуччя чорного. Три основні переважаючі кольори – червоний, чорний і білий – цілком могли б погіршити портрет, але вміла колірна оркестровка призводить до зовсім іншого психологічного настрою. І все-таки основна заслуга портрета не в технічній досконалості, а у вдалому мальовничому втіленні серцевої відкритості.
Створення задушевної атмосфери сприяє багато: довірливість жесту пухкою долоньки, м’яко доторкнеться до теплої поверхні, ледь вловима усмішка, зачаєна в куточках твердо окресленого рота, а також прозорливо вгаданий веселий і запальний характер. Тут чудово передано світлий світ улюбленої дитини.