У 1795 році, коли був створений портрет Р. Державіна, Ст. Л. Боровиковський придбав широку популярність: Академія мистецтв надала йому звання академіка. У цей період молодий художник зблизився з літературно-художнім гуртком Н. А. Львова, в будинку якого він жив багато років. До петербурзькому інтелектуальному кухоль примикали, крім самого Державіна, поети Ст. Ст. Капніст і В. І. Хемніцер, композитор Е. І. Фомін, письменник і музикант Ф. П. Львів, архітектор П. С. Філіппов, а визнаний до цього часу і користувався популярністю художник Д. Р. Левицький.
Спілкування з образованнейшими діячами вітчизняної культури справило значний вплив на формування загальних поглядів і смаків колишнього іконописця з Миргорода. Ідеї Руссо, активно обговорювалися в гуртку, сприяли розвитку сентименталистских настроїв у творчості художника. Портрет Р. Д. Державіна не випадковий у творчості живописця. Він зобразив людину, яку добре знав і думкою якого дорожив. Картина являє собою традиційний парадний портрет. Нам явив образ сенатора, члена Російської академії, державного мужа, про що говорять його мундир і нагороди. Але разом з тим тут представлений і прославлений поет, захоплений творчістю, просвітницькими ідеалами і суспільним життям.
Про це свідчать письмовий стіл, завалений рукописами; розкішний чорнильний прилад, ретельно виписаний; полки з численними книгами на задньому плані. І композиція, і колірна насиченість колориту цілком у дусі XVIII століття. Образ Р. Державіна схожий і пізнаваний. Проте в цьому ранньому портреті, захопившись загальними мальовничими стереотипами, художник залишив поза полем свого бачення внутрішній світ поета. Через 16 років Ст. Л. Боровиковський напише інший портрет Р. Державіна – не настільки претензійний і більш проникливий.
Олександр Бенуа дав суперечливу, але досить проникливу характеристику портретної манери Ст. Л. Боровиковського: “Якщо порівнювати живопис Боровиковського з сучасною йому іноземної, то можна знайти лише у англійців що-небудь рівну їй по принади; мало того: доведеться віддати перевагу російському майстрові, що стосується суто технічного досконалості, перед такими художниками, як Рессель і навіть Гейнсборо. Але він, подібно Левицькому, поступався останньому саме в розгадки, в одухотворенні зображених осіб або всієї своєї епохи. В цьому відношенні Боровиковський поступався і Левицькому. У того хоч і рідко, але відчувається ставлення його до тих, кого він зображує, а коли це не відчувається, то принаймні відображається, як в хорошому дзеркалі, то душевне, що явно відбилося на обличчях тих, кого він писав; Боровиковський ж нехтував уважним вивченням і цієї поверхні, а накладав на всі самим їм виготовлену маску.
Вся маса його портретів уявляється якоюсь родиною солодунів і сладострастниц, ненажер, лінивців, що, щоправда, до деякої міри, але з дуже грубим і плоским розумінням малює його епоху” .
