Мабуть, ніде й ніколи так не прагнули до “приємності” і витонченості, як при дворі короля Людовика XV. Мистецтво жити легко, “зриваючи квіти насолоди”, стало вважатися дійсним мистецтвом.
Часом здається, що в повітрі тоді вже висіло передчуття грози, що насувається катастрофи. І що саме це передчуття обумовлювало бажання влаштуватися з усім можливим витонченістю і комфортом, оточити себе рум’яними пастушками, порцеляновими лялечками, ідилічними пейзажами.
Саме воно вимагало від життя бути схожою на театр. І Буше вміло плекав ілюзії своїх замовників. Його картини занурюють глядача у світ чарівних мрій, чарівною вигадки. Зауважте, майстер ніколи не говорить нам: “Подивіться, як це правдиво”. Він каже: “Подивіться, як це мило”. Він не виховує нас, не вселяє нам прагнення до високих цілей, а лише шкодує про те, що життя таке коротке і так, по суті, сумна. І, шкодуючи про це, намагається згладити її кути, задрапірувати її непривабливість, зробити її хоч трохи приємніше. Обман? Нехай. Але людині не завжди потрібна правда. Іноді йому потрібно ще й розраду.
