Мотив скель нечасто зустрічається в мистецтві Коро, зазвичай викликає у свідомості образ якийсь розпливчатою, туманною, подернутой флером середовища. Між тим цей мотив привернув художника з самих ранніх його кроків у мистецтві. Вже тоді романтичний культ дикої “вічної” природи знайшов у Коро щирого адепта. Він звернувся до скельної” тематики ще в середині 1820-х років, в зображеннях лісу Фонтенбло.
Приїхавши в Італію, молодий художник був підкорений скелями Эртрурии, суворими околицями Чівіта Кастеллана і замку Сант Еліа. Літо 1828 р. Коро провів у Неаполі, здійснюючи вилазки в його околиці, вилазив на Везувій, побував на Капрі і на острові Иския. Робо, біограф художника, кажучи про його поїздку в Неаполь і околиці, зауважує, що він “відзначав свій маршрут те малюнком, картиною”. Мабуть, саме тоді були написані “Скелі”, незвичайний для Коро пейзаж, не має прямих аналогій в його живопису.
Взагалі морські береги рідко викликали у художника бажання зафіксувати їх. Втім, картина не справляє враження натурного етюду і могла бути виконана пізніше. Відомо, що в Салон 1837 р. послав Коро “Вид Искии”, однак навіть Робо не міг ідентифікувати цю картину. Червоні шапочки на чоловіках біля входу в грот, характерна прикмета костюма неаполітанських рибалок, допомагають неаполітанської “прив’язці” картини, а особливості пейзажу дозволяють ще більше її уточнити.
Можна припустити, що тут зображено берег Искии, острови вулканічного походження, де грецькі колоністи оселилися ще в VIII столітті до н. е. або якийсь інший пейзаж в околицях Неаполя. Старовинний вигляд узбережжя величного, коли архітектура, не здатна сперечатися з природою, поступається їй і майже зливається зі схилом, до якого ліпиться, залучив художника з тією ж силою, з якою притягували його античні руїни Риму і незаймані людиною куточки Римської Кампаньи.
Те, що картина позбавлена свіжості багатьох пейзажів Коро того часу, можна пояснити бажанням художника точніше відобразити своєрідність місця: загальний колорит “Скель” визначено природним сірувато-жовтим кольором острівної каменю. Стара олівцева напис на підрамнику Baron von der Heydt дозволяє припустити, що картина колись належала Серпня фон дер Хейдту, відомому колекціонеру нової живопису, засновнику Музею фон дер Хейдта у Вупперталі. Однак останнім місцезнаходження картини в Німеччині залишається невідомим.
