Спляча жінка на тлі пейзажу – Сальвадор Далі

Спляча жінка на тлі пейзажу – Сальвадор Далі

Спляча жінка на тлі пейзажу   Сальвадор Далі

Одна із самих похмурих картин Сальвадора Далі. Місце дії – настільки улюблена художником пустеля. Але, на відміну від більшості “пустельних” полотен Дали колірна гамма тут зовсім інша. Тут немає ріжучого очей контрасту блакиті з золотом. Аж до горизонту тягнеться чорний пісок. Безхмарне небо вицвіли від гарячого марева. Крихітний мазок білої фарби – легке пір’ясте хмарина в кутку – лише підкреслює невблаганну порожнечу небосхилу.

Далеко на горизонті височіє камінь: то скеля, то обеліск. Гнітюча атмосфера картини спонукає глядача побачити у цьому камені надгробок.

На першому плані, в світловій плямі, лежить тіло жінки. Назва картини звучить насмішкувато: ніяка уява не дозволить побачити в цій жінці сплячу. Жінка, безумовно, мертва, мертва давно. Тіло її изъедено тлінням. Вона лежить спиною до глядача. Череп наполовину голий, залишки золотистих волосся розметались по землі навколо голови, яка зяє розкритою раною; всередині копошаться черви й равлики.

Глядач бачить тіло не повністю: нижня частина тулуба обрізана краєм картини. За тим же краєм знаходиться засохле дерево, гілка якого простерта над лежачою жінкою. Рука “сплячої” прив’язана мотузкою до дерева, обхоплює тонке зап’ястя.

Цей неживий пейзаж являє собою торжество небуття: сумний підсумок, до якого приходить все суще. Мертва пустеля, мертве дерево, мертва жінка. І дитячу цікавість художника, який досліджує руйнування людського тіла з тієї ж допитливістю, з якою в минулому расковиривал паличкою поїдені хробаками тушки мертвих звірів.


Спляча жінка на тлі пейзажу – Сальвадор Далі.