Ель Греко – автор нових, невідомих до нього в Іспанії, церковних циклів “апостоладос” . До них тісно примикає ермітажна картина “Апостоли Петро і Павло”.
Зіставлення в одному творі Петра і Павла представляла особливий інтерес для художника. Згідно священного писання, Павло до прийняття християнства люто переслідував прихильників цієї віри, але, долучившись до неї, став фанатичним її поборником. Навпаки, апостол Петро, один з найближчих учнів Христа, не відзначався послідовністю і силою духу. Він часом вагався, змінював християнству, але, розкаявшись, знову повертався до нього.
У картині Ель Греко центральне місце відводиться Павлу. Він зображений в момент проповіді, що спирається рукою на книгу. Його фігура виділена не тільки фронтальним розташуванням, але й колористично. Темно-червоний плащ святого з важкими, широко покладеними складками – основний акцент барвистий.
Чудово написана голова апостола: абрис окреслено сильно й енергійно, чітко опрацьовані обсяги черепа, вилиць, носа. Темні блискучі очі роблять обличчя особливо виразним. Павло трактовано людиною сильним і впевненим. Поруч з ним Петро виглядає слабким, безпомічним. Його стареча сива голова схилилася, у виразі обличчя читається благання про прощення.
Апостоли Ель Греко далекі від канонічних образів святих, прийнятих офіційною церквою. Вони написані у широкої, вільної, темпераментній манері, незвичайної для Іспанії XVI століття і тому здавалася особливо зухвалою. Коли дивишся на цей твір, стає зрозумілим, чому іспанський король відкинув талановитого майстра: зображені їм святі не викликають бажання молитися.
