Якщо попередня картина, створена молодим Базаити, являє собою чудовий твір, який увібрав в себе кращі досягнення венеціанської живопису того часу, то ця картина значно слабкіше, незважаючи на деякі цікаві її риси. Манера письма кілька суховата, нагадує техніку майстрів з провінції Марке, і не випадково цю дошку раніше вважали твором П’єра Марія Пенакки і Марко Пальмеццано.
Під час створення цієї картини помер вчитель Базаити – Альвізе Виварини. Базаити, стиль якого в той час вже почав наближатися до стилю Белліні, закінчив кілька праць свого вчителя. На творчості Базаити позначився вплив не тільки Белліні, але й інших майстрів.
1505 рік був перехідним в художньому розвитку майстри, і в результаті зміни стилю його твори стають кілька нерішучими. Композицію цієї картини можна пов’язати з зниклим твором Белліні, копія якого, зроблена для майстерні, знаходиться в Стокгольмі в Національному музеї.
Зображення заднього плану і взагалі всього оточення в обох майстрів вказує на схожість їх поглядів. Христос зображений у напівсидячому положенні в гробниці, в отвір печери видно блакитний небосхил з білими купчастими хмарами, а вічнозелені листя плюща символізують спокута, що забезпечує вічне життя людству.
