Представлена картина – одна з останніх у творчості Федора Васильєва. Крим спочатку зовсім не приваблювало молодого художника, про що він не забув відзначити в одному з листів до Крамському. Васильєв відчайдушно нудьгував по Росії. У Криму його терміново відправили лікарі – юнака “з’їдала” сухоти, а головним лікуванням у ті часи був теплий сухий кримський клімат, який і “прописали” доктора.
Як живописець – пейзажист, Васильєв мало надихався гірськими рельєфами, лісостепові краю викликали більшу наснагу, але кілька прекрасних картин з кримськими краєвидами майстер встиг залишити. “У Кримських горах” – кращий гірський пейзаж. Таким його відразу визнали глядачі вже при першій демонстрації.
Головною заслугою художника при написанні цього полотна вважається свіжість погляду. Він не шукає екзотичних нот, не використовує яскраві фарби, не експериментує з новими засобами виразності, швидше навпаки, – Васильєв шукає знайомі і улюблені “російські риси”.
Курна дорога, високі стрункі сосни, більше змахують на північні дерева, ніж на кримські південні, затьмарене небо на задньому плані – сюжет, вибраний для полотна, досить простий і обиден. Однак художнику вдалося передати якусь спокійну велич і урочистість непривабливого мотиву. Зовсім не дарма все той же Крамськой назвав картину “симфонією величі природи”.
В гірський пейзаж Васильєв “поселив” людини – ми бачимо воли тягнуть воза в гору, при цьому старий чоловік зліз з воза і йде поруч, тим самим полегшуючи працю тварин.
У тому ж році молодого генія не стало, як не сподівався Васильєв ще прогулятися з Рєпіним по Волзі, прихопивши з собою етюдник, хвороба виявилася сильнішою. Відразу після смерті живописця його друзями передвижниками була організована виставка, яка тут же увійшла в історію – абсолютно всі картини рано пішов живописця були розкуплені ще до відкриття експозиції. Картину “У кримських горах”, поряд з іншими роботами хужожника, придбав Павло Третьяков.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)