Гравюра “Відкриття п’ятої та шостої Печаток” – це ілюстрація до 6-ій главі книги “Одкровення” Іоанна Богослова:
“І коли Він зняв п’яту печатку, я побачив під жертовником душі убитих за слово Боже і за свідчення, яке вони мали. І коли Він зняв шосту печатку, я поглянув, і ось, стався великий землетрус, і сонце стало чорне, як власяница, і місяць зробився, як кров.”
“І на землю попадали зорі небесні, як фігове дерево, потрясаемая сильним вітром, упускає незрілі смокви. І небо сховалось, згорнувшись, немов той сувій пергамену, і кожна гора, і кожен острів порушилися з своїх місць…Бо прийшов великий день гніву Його, і хто може встояти?”
Після того як знята друк шоста, почалося велике землетрус. Дюрер показав, як ось-ось обрушиться гора. Тріскається кам’яна скеля. Зараз від неї почнуть відвалюватися брили: “І сонце стало похмуро, як власяница, і місяць зробився, як кров”. Дюрер дає обом світилам похмуро-похмурі людські обличчя. Грозний чоловічий лик поміщений в топкий серп ущербної місяця. Промені місяця гострими, як кинджали. Промені сонця звиваються, наче змії.
Кажуть, що так зображував сонце в гравюрах уже вчитель Дюрера, Вольгемут. Так, та не зовсім так. У Дюрера між променями – зміями – ще й промені гострі, як піки. І у них чорний колір. Страшне чорне сонце, разить гострими чорними променями, над гинуть світом. Величезні палаючі зірки падають на землю, прочерчивая в небі вогняні сліди. Чуєш свист, з яким вони розрізають повітря. “І небо сховалось згорнувшись, як сувій…”.
Можливо зробити зримою таку метафору? Для Дюрера – можливо. Величезною хмарою накрив він землю. Воно простягається від краю аркуша і до краю – від одного кінця світу до іншого. І хмара це згортається, його краї закручуються, намет, який воно утворює над світом, звужується.
Образ стискального світу виникає задовго до того, як він з’явився в книгах сучасних фантастів. А під страшно згортається небом, між кам’яними брилами, готовим впасти, охоплені жахом грішники. Дюрер різко поділяє натовп надвоє: зліва прості люди, праворуч – знатні. Простолюдин у відчаї здіймає руки до неба. Літня жінка намагається прикрити своїм тілом дитини. А чому винні діти? – виникало і виникає неминуче питання у того, хто читає “Апокаліпсис”. Дюрер не знає на нього відповіді, але гинуть дітей зображує з щемливим душу жалістю.
