“Вівтар Святого Антонія” присвячений святого самітника, що жив у III – IV ст. в Єгипті. Антоній шанувався як захисник від пожеж і лікар хвороб. Житіє святого розповідає про те, що на початку свого подвижництва Антоній неодноразово був спокушуваний бісами. Ієронім Босх проявив тут всю нестримність і невтомність своїй фантазії у винаході жахів і безглуздостей.
Дійсність постає суцільним кошмаром, втрачається відмінність між живим і неживим: тіло відьми перетворюється в стовбур трухлявого дерева; з глиняного глечика виростають кінські ноги; ощипанний гусак жадібно п’є, опустивши у воду безголову шию; пагорб виявляється велетнем, що стоїть на четвереньках, а птиця або риба – літальною машиною або човном.
В центрі композиції – уклінний Антоній з піднятою благословення рукою. Антоній не відає страху, його віра тверда і міцна. Він знає, що ці монстри, позбавлені внутрішньої сили, не зможуть здолати його. Спокійне і суворе обличчя Антонія звернена до глядача. Він як би говорить йому: “Не бійся”. Босх, як ніхто інший, зміг висловити безпідставність світового зла: зверху яскрава, страхітлива розфарбування, а під нею нічого немає.
Прямо перед відлюдником височить напівзруйнована вежа, в глибині якої, біля підніжжя хреста, видніється постать Христа. Вона майже непомітна, але це – смисловий центр триптиха: на Христа дивилися з надією і вірою всі, хто молився перед цим вівтарем. Серед примар і кошмарів, в самому пеклі Спаситель не залишає віруючих у Нього. Він повідомляє Антонію спокійну впевненість в сталості добра, святий же передає її глядачеві.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)