У Мане був дивовижний талант – вихоплювати з повсякденного життя буденні, на перший погляд, сценки і звертати на них увагу інших людей. Люди, зайняті повсякденними справами, особи, які можна зустріти, просто вийшовши на вулицю.
Багато роботи Мане просто кричать – “Навіщо вам картини, подивіться навколо і побачите”. “Залізниця” – одна з таких, дивно світла і проста картина. На ній зображена молода дівчина, що сидить на краю огорожі-решітки і маленька дівчинка, за грати заглядати. Вони, можливо, сестри – або ж дівчина гувернантка, гуляє з дитиною. У будь-якому випадку, дивляться вони в різні сторони – особи дівчинки не видно, дівчина ж дивиться прямо в обличчя глядачеві, як ніби він тільки що покликав її, і вона незадоволена тим, що її відірвали від книги.
Можливо, у неї про любов. Бути може, про чарівні пригоди. Бути може, про просту повсякденне життя або про захоплюючі пригоди якогось знаменитого детектива. На руках у дівчини спить маленьке щеня, відкрита книга на середині. Варто відвести погляд від картини – і здається, що дівчина знову повернулася до читання.
Дівчинка ж зайнята іншим. Підводячись навшпиньки, подаючись вперед, вона дивиться за огорожу, на залізницю, де в клубах диму і пари прибуває поїзд. Бути може, їй хочеться відправитися в подорож і знайти в ньому дивовижні пригоди і добрих друзів.
Бути може, вона ніколи не їздила на поїзді і пристрасно мріє про це – а може бути, навпаки, їздила і віддається приємним спогадам. Руки її на прутах. Голова трохи нахилена – вперто, уважно. Те, що для її старшої подруги лише проста дійсність – сіра, яку можна і треба проміняти на реальність книги, для неї самої – диво, чарівна казка, яка варта того, щоб заради неї нехтувати читанням. А цуцик спить. Йому потрібні лише люди і кісточка.
