Розглядаючи пейзаж Сєрова “Зарослий ставок. Домотканово” мимоволі приходить відчуття того, що тут зображена крихітна частинка природи, як би “заблукала” у просторово-часових рамках. Правда, така асоціація виникає не відразу, бо спочатку глядач бачить “лише” фотографію, якісну, з добре побудованим композиційним сюжетом, і вдалим вибором ракурсу.
З “зануренням” в цей казковий світ, зображення поступово оживає, поверхню ставка починає мерехтіти, і виявляється, що справжня реальність існує по той бік полотна, вона на відстані витягнутої руки, але потрапити туди неможливо.
У пейзажі немає місця гучних звуків, пристрастям, бурхливого прояву емоцій, але і налаштовуючи на ліричний лад, воно геть відганяє тривожні думки, пропонуючи говорити світлим почуттям. Створюючи відчуття гармонії, художник відмовився від помітних світлових і колірних плям, а також прибрав різкі переходи. В найдрібніших деталях проглядається врівноваженість, аскетична виваженість. Напевно, Сєров навчився не тільки створювати психологічні портрети людей, але і зумів проникнути в “психологію” природи.
При уявній відкритості та зрозумілості пейзажу, цінителі мистецтва щоразу знаходять тут приховані підтексти, мальовничі метафори, а також відкривають для себе нові мистецькі грані, втілені великим майстром.
