Ця картина вважається найкращою роботою в творчості художниці. Порівняно з ранніми творами – мальовничими колажами з різнокольорових площин – вона справляла враження приголомшливої новизни.
Розанова була чи не єдиним художником свого часу, у чиїй творчості не втілилися тенденції розриву з матеріальністю. Вона немов височіла над ідеєю смерті мистецтва, практично не торкаючись її. В її живопису не було негативності. Але одночасно Розанова і не ігнорувала повністю панували навколо настрою. Прямою вказівкою на увагу до факту смерті можна вважати вживане поняття їй “перетворення колориту”. Малося на увазі посмертне божественне воссияние – центральний образ східнохристиянської іконографії і містики.
На картині на білому тлі зображена зелена вертикальна смуга, трохи похило виростає з центру низу полотна. Вона здається нескінченно триває за межами полотна. Таким чином, зникає вичерпали себе дилема “частина і ціле”, або “фігура і фон”. Радикальна свобода – відсутність межі форми, 1 крок до беспредметности.
Трактування символічного сенсу головного сюжету картини різноманітні. Зелену смугу уподібнюють образу Росії, прямо стоїть і зеленіючої на тлі безликої хаотичною площині усього світу. Як згадували сучасники, сюди з розвитку творчої спрямованості Розанової, наступним етапом її творчості після “Зеленої смуги” повинна була стати живопис в повітрі за допомогою кольорових прожекторів.
