Жабник – П’єр Огюст Ренуар

Жабник – П’єр Огюст Ренуар

Жабник   Пєр Огюст Ренуар

“Жабник” представляв собою кафе на воді, розміщувати на пришвартованому до берега Сени понтоні, що стояв у невеличкому рукаві річки і соединявшемся з островом перехідним містком, перекинутим через крихітний острівець, який одні називали “квітковим горщиком”, інші – “камамбером”. Чарівний куточок, з звично панувала тут у часи Другої імперії атмосферою безтурботності і щастя, докладно описаний і братами Гонкурами, і Золя, і Мопассаном. Останнім особливо була по душі весела атмосфера “Лягушатника”.

У новелі “Дружина Поля”, вийшла одночасно з “Заклад Тельє”, описана “ціла флотилія ялики, гоночних човнів-одинаків, байдарок, човнів, найрізноманітніших за формою і матеріалом, які ковзали по нерухомій гладі, стикалися, зачіпали один одного, чіплялися веслами, раптово зупинялися від потужного захоплення і розходилися від поштовху жилистой руки і мчали по хвилях, нагадуючи жовтих і червоних риб”.

Часто в невеликих, зарослих травою бухтах, на прохолодних галявинах під вербами, на соковитих галявинах відпочиваючі розбридалися в різні боки і, недбало розвалившись на траві, намагалися пересидіти жаркий час сієсти в тіні дерев, так що лише подекуди можна було помітити те солом’яний капелюшок, то червону блузу, то волан якоїсь нижньої спідниці…” Типово імпресіоністська картина, описана в романі братів Гонкурів “Манетта Саломон”.

Вечорами всі товариство збиралося на понтоні, освітленому кольоровими ліхтарями, які відкидали на воду відблиски. Ось коли починався свято! Оркестр з п’яти музикантів виконував вальси, галоп і кадрилі. У той період Ренуар і Моне працювали пліч-о-пліч, використовуючи ідентичні сюжети, причому в дуже близьких один одному стилях. Не всякий знавець, навіть при пильному вивченні визначить, хто автор того чи іншого твору. Ці живописні полотна можна назвати в повному розумінні слова імпресіоністськими. У них втілилися всі характерні риси руху: дослідження води і відблисків, кольорові тіні, прозорість, мерехтіння кольору, поділ мазка, використання світлої палітри, необмеженої трьома основними і трьома додатковими квітами.

Дивним і, можна сказати, дивним чином вийшло так, що, розробляючи принципи життєствердною живопису, Моне і Ренуар пізнали свої похмурі дні. Безгрошів’я змушувало Ренуара повертатися під сімейний притулок, а Клода Моне, вже не отримував грошової допомоги від рідних і не зумів нічого продати зі своїх картин, переслідував голод. Йому нічим було годувати Каміллу і сина, незважаючи на постійні заклики про допомогу. Благання його не завжди отримували відгук, і Ренуар неодноразово рятував сім’ю Моне від голоду, приносячи їм що-небудь зі свого столу…”

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...