Ця картина – одна з небагатьох, у яких Сарджент проявив себе як модерніст. Біла шкіра моделі, криваво-червоний, гордий рот, трагічний злам брів – усе це, безсумнівно, не тільки робота на образ леді Макбет, але й данина модному в ті роки стилю “ар ну по”. Знаменитий портретист Сарджент писав портрети все життя, хоча вже в 1900-х роках почав відгукуватися про це своєму занятті з нудьгою і роздратуванням.
“Я міг би й далі із задоволенням писати портрети, якщо б при цьому мені не треба було розмовляти з замовниками, – говорив він своєму другові, художникові-портретисту Емілю Бланшу. – Але скільки сил забирає необхідність вислуховувати цю нескінченну балаканину, якої вони обсипають тебе під час роботи!”
Після 1907 року Сарджент перестав писати портрети, але іноді все ж робив виняток для особливо близьких людей. Між тим, в історії живопису він залишився, перш за все, як чудовий портретист свого часу.