Улюбленець багатих замовників, вимушений підкорятися їхнім смакам, Фрагонар створював “бездумні” і ошатні картини, але, залишаючись сином свого часу, сучасником просвітителів, він свідомо чи інтуїтивно відгукувався на їхні вимоги демократизації мистецтва, на вимогу наблизити його до життя. “Поцілунок крадькома”- одне з найбільш характерних творів художника, що демонструють, як уживалися в його творчості ці протиріччя.
Перед нами сцена, сюжет якої ніби продиктований аристократичним любителем живопису,- вони блискучий, і весел. Але разом з тим сцена дивно правдива, ніби несподівано побачить художником. Дівчина на хвилину вийшла з вітальні, де зібралися “старші” щоб взяти забутий шарф, і миттєво опинилася в обіймах подстерегавшего її юнака. Всі зображення повно руху і безпосереднього почуття. Фрагонар приділяє велику увагу передачу найрізноманітніших предметів, їх фактури. Надзвичайно переконливо, по-голландськи ретельно та матеріально пише він ламається, шовк сукні, прозорий шарф, поліровану поверхню робочого столика. Любов до життя, до всіх її проявів, великим і малим, прозирає в кожному мазку.
У картині дивує не характерна для Фрагонара живописна манера. Це пояснюється тим, що художник написав “Поцілунок крадькома” в порівняно пізній творчий період, у 1780-ті роки, коли стає модним тільки що зародився стиль класицизму, що вимагає чітких ліній і силуету, великій кольоровій і мальовничій стриманості. Цей стиль був чужий Фрагонару, хоча і справив на нього певний вплив. Відчуваючи необхідність оновлення своєї творчості, художник звернувся до ще раніше цікавили його голландським майстрам.
Під їх впливом Фрагонар написав ряд картин, у тому числі “Поцілунок крадькома” і, очевидно, парну до неї, нині втрачену, “Шлюбний контракт”. Картина “Поцілунок крадькома” надійшла в Ермітаж 189S році з Лазєнковського палацу у Варшаві, зборів Станіслава Августа Понятовського; в обмін на неї Польща отримала картину А. Ватто “Полька”.
