Героя цього полотна ми більше знаємо за карикатурному образу з “Війни і миру” Льва Толстого. Насправді граф не був настільки одномірний – тому свідчення цей портрет.
Художник був вхожий в знаменитий салон Ростопчиних, збирав весь цвіт тодішньої Москви, і не раз отримував від графа безкорисливу підтримку і допомогу. “Я працюю для слави Росії…” Свою належність до рідної країни Кіпренський завжди відчував надзвичайно гостро – це, втім, характерно для багатьох російських освічених людей початку XIX століття.
Показуючи свої картини на зарубіжних виставках, художник виступав послом не просто образотворчого мистецтва, а саме російського образотворчого мистецтва, яке, на його думку, давно було гідно зайняти належне йому місце серед інших національних живописних шкіл. Саме достатньо критичне ставлення до того, що відбувається в Росії, – особливо це стосується 1830-х років, – нітрохи не применшувало його патріотизму; вони Італії, настільки коханою, залишався російським художником.
При цьому він не любив кричати на кожному розі про це: за нього повинна була говорити та слава російської живопису, збільшенню якої Кіпренський і присвятив своє життя. Лише одного разу з його язика зірвалося визнання, винесене в заголовок цього розділу, – коли імператор Микола I не побажав допомогти яка потрапила у скруту художнику. Це був докір. Більше собі такого Кіпренський не дозволяв, хоча захід його житті був дуже сумний.
