На цей сюжет теж багато полотен. Всі пам’ятають, звичайно, знамениту “Юдіф” Джорджоне. Тінторетто представив нам ще один варіант цієї історії. Асирійський цар Навуходоносор готувався після тривалої облоги взяти ізраїльське місто Ветилуя. Він знав, що сили і запаси обложеного міста на кінець.
Командував військами видатний полководець Олоферн. Але в місті жила багата вдова Юдифь, яка вмовляла жителів не здаватися, ще потерпіти. Бачачи безвихідне становище людей, Юдифь вирішила сама врятувати гордий хоча б і ціною своєї честі, а може, й життя. Джудіт була дуже красива і вирішила скористатися своїми жіночими чарами. Якось пізно ввечері вона вбралася і прийшла до наметів, де знаходилися ворожі війська. Вона попросила варту відвести її до намету Олоферна, щоб вручити йому дари і привітати знаменитого полководця. Коли Олоферн побачив Юдифь, то відразу запалав до неї пристрастю. Вони довго розмовляли за накритим столом.
Слуг Олоферн відіслав. Він багато випив і заснув, коли настала північ. Тоді Юдиф приказавла своєї служниці, чекати її біля входу в намет, а сама взяла меч полководця і встромила йому в шию, відокремивши голову від тулуба. З допомогою служниці вона забрала голову Олоферна в своє місто. Народ радів і вихваляв Юдиф за подвиг, завдяки якому місто було врятовано.
