Трохи більше ста років тому художник відклав пензель і в роздумі відійшов від картини. Більше знаменитий російський живописець Андрій Петрович Рябушкін так і не доторкнувся до полотна “Князь Гліб вбиває волхва на Новгородському віче”, залишивши його незавершеним. У середині 1890-х років художник зазнав невдачі на пересувній виставці з однієї з картин і почав пошуки принципово нових рішень в області композиції і колориту. Не відразу вдалося знайти вірний шлях, і тому майстер залишає незакінченими ряд полотен, виконаних в колишньому стилі.
У картинах Рябушкина, що розповідають про історію російського народу, серія робіт, присвячених епохи Стародавнього Новгорода, займає особливу сторінку. Інтерес до цього міста пояснюється, можливо, тим, що художник закінчив московське Училище живопису, ліплення і зодчества, яке відрізнялося великою вільнодумством, ніж санкт-петербурзька Академія мистецтв: питання республіки і демократії хвилювали уми випускників училища, чого цілком відповідала ідея першої феодальної республіки в Росії. Подія, відображений на полотні, займає досить важливе місце в становленні Великого Новгорода. Ось як описує його Н. М. Карамзін у праці “Історія держави Російського”: “Один з чарівників – волхв засуджував в Новгороді віру християнську, сварив єпископа Федора.
Народ слухав його як людину божественного. Єпископ закликав новгородців прикластися до хреста. Але новгородці юрмилися навколо волхва, тільки князь Гліб з дружиною приклалися до хреста. Тоді князь Гліб підійшов до чарівника і засік його сокирою. Волхв упав мертвим до ніг його. Народ змушений був прикластися до хреста”. Неупереджене і спокійний виклад знаменитого історіографа не передає всю бунтівливість даної події.
В “Новгородському літописі”, виданої Санкт-Петербурзької археологічної комісією в 1888 році, говориться про те, що”… волхв залучив на свою сторону багато новгородців і…в Новгороді спалахнуло повстання. Бунтівники хотіли вбити єпископа Федора… Князь Гліб з дружиною став на захист єпископа і почав задавати питання волхва, на що той відповідав досить сміливо і зухвало…”. Ось тоді й довелося новгородському князеві Глібу Святославовичу застосувати силу для збереження власної влади і християнства в місті. Художник обрав самий кульмінаційний момент: впав волхв вже убитий князем Глібом.
Останній грізним поглядом і вказівним перстом попереджає в жаху отшатнувшуюся натовп про те, що з кожним, хто піде проти віри християнської, буде той же. Майже замкнувши натовп бунтівників навколо князя Гліба з дружиною, художник залишає невеликий просвіт так, що глядач мимоволі стає учасником події. Подібна побудова композиції було одним з нововведень, внесених в історичну живопис художниками-передвижниками. Але не тільки подія, конкретний факт важливі Рябушкину. Слідуючи кращим традиціям передвижництва, художник ніби стирає межі часу, представляючи сучасність і історію явищами одного порядку, і тому почуття людей, що давно пішли, стають так близькі кожному глядачу. М. Агеєва, М. Е. Ільїна, Л. Смирних. “Нижньотагільський музей образотворчих мистецтв”. Білий місто, 2004
(2 votes, average: 4.00 out of 5)