Художник любив зображати перехідні стани природи: ще не згаслий вечір, брижі народжується ранку, пізню осінь або рання весна, коли природа так таємничо-сокровенна, одухотворена, пронизана якимось “світлом невечерним”, сповнена особливого музичного звучання.
Дивовижна казка зимових сутінків в картині “Морозний вечір” написана з раннього малюнка 30-х років з збереженого О. А. Бєляєвої альбому Смирнова-Русецького. Цикл “Прозорість” – один із найбільш повно художньо розроблених, глибоко філософськи осмислений циклів художника. Він включає в себе понад 260 картин і не менше етюдів. Тема “прозорості” не була скороминущої для художника. Ідея двоемирия становила стрижень світогляду його, вірного послідовника філософських ідей Реріхів. Художник був вірний їм все життя і найбільш адекватно висловив в цьому циклі.
Сутінки. Лісова просіка в серпанку майже відчутного, морозного блакитно-лілового повітря, робить навіть передній план картини – силуети збудованих з боків просіки мас дерев нерізкими, оплавленими. А далі, як би крізь кришталь тонкого льоду, маси і форми тоншають, тая в бузковому серпанку, і навіть холодний зимовий небо якогось неймовірного кольору, з серпом самотнього, ледве видного в морозному ореолі місяця, розчиняються і тануть у височині.
А в центрі картини оповита памороззю сосна, ніби не встигла сховатися в глибині лісу, та так і уснувшая до весни в пухнастому лілово-синій сніговій ковдрі. Природа спить, але вона оживлена внутрішніми струмами, тому що від здавалося б заснулою сосни виходить ледь помітне сяйво, “несказанний світло”, за висловом Ю. В. Лінника, і, може бути, вона тихо веде свою чарівну бесіду з небом і цим молодим місяцем, який вийшов їй назустріч. Тихо й урочисто, як у храмі. І якась принадна сила змушує поглядом йти все далі в глиб прозорих планів, злитися там, у нескінченності, з небом. Як співзвучний цей пейзаж просвітленої душі людини, зверненої в творчому пориві до пошуків вічної істини і суті буття.
