Зараз важко собі навіть уявити, якою популярністю користувалися пасторальні сценки у другій половині XVIII століття. Правда, після революції їх стали лаяти з тим же захопленням, з яким колись вихваляли і купували. У якийсь момент пастушки зробились в очах радикалів мало не головними символами ненависного “старого режиму”.
Однак у часи Буша такі пасторалі майстри, як, наприклад, “Пастушка” або “Гніздечко” , відтворювалися і у вигляді гобеленів, і в якості малюнків для порцелянових сервізів. І, звичайно ж, з них робилося безліч гравюр, адже володіти витонченими предметами побуту хотілося не тільки аристократам, але і людям цілком простого звання. Гарненькі, зі смаком одягнені пастушки могли прикрашати не тільки королівські апартаменти, але і житло бідної швачки. Зрозуміло, останній доводилося задовольнятися не шедевром майстра, а благенькій гравюрою.
Джерелом “пасторального натхнення” служив Буші театр, де в ХVII-ХVIII століттях часто ставилися пасторальні п’єси з музикою і віршами. Перші п’єси такого роду з’явилися ще в XVI столітті – в Італії. Звідти вони і перекочували у Францію. Тут пасторалі найчастіше набували форму балету або пантоміми. Відомо, що Буші не раз оформляв подібні спектаклі, і багато їх сюжети лягли потім в основу його ідилічних сцен пастушачих.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)