Персонажі Ватто нагадують не дійсних людей, розважаються на лоні природи, а театральних акторів, які грають п’єсу на тлі декорацій, що зображують парк або лісову галявину. При цьому вони навіть не завжди одягнені в “очевидно-театральні” костюми. Прикладом подібної зчепи може служити картина “Радості життя”.
Зазначимо, що і знамените “Паломництво на острів Кіферу” являє собою репліку на виставу з відповідним сюжетом, побачений живописцем у 1709 році. Досить часто з’являються в роботах Ватто і “не переодягнені” персонажі комедії дель арте, і все-таки у глядача завжди залишається сумнів – чи справді те, що він бачить на картині, є всього лише спектаклем? Навіть якщо ми дивимося на картину “Любов у французькому театрі” , ми не знаємо, як ставитися до подій.
Ймовірно, слід залишити спроби розмежувати картини Ватто на ті, що “з життя”, і ті, що “з театру”, оскільки ні таких, ні інших у чистому вигляді ми не знайдемо. У театральних картинах завжди є натяк на справжність, дійсність що відбувається, а в “життєвих” присутній маскарадний підтекст. Бути може, саме цією подвійністю був милий Ватто естетам російського Срібного століття?
