Поєднуючи в своїй творчості кращі досягнення російської і європейської живопису з художньою традицією Індії, Святослав Реріх бачить свою головну задачу зближення і розуміння культур різних народів світу, мистецтва Заходу і Сходу.
Висока відповідальність Святослава Миколайовича в підході до своєї творчості, до того, що понесуть його картини людям, диктується його ставленням до ролі мистецтва в житті людини. “Користь і вплив мистецтва не можуть бути виміряні або підраховані. Адже людина, доторкнувся до нього стає не тільки більш цікавим і набуває смак, але він починає по-іншому ставитися до народу і суспільству, породившим великі твори мистецтва…
Крім дивного досвіду, який забезпечується вивченням мистецтва, воно допомагає кристалізувати геній народу і дає вихід творчому початку, існує в межах кожного…” Вічність, неповторність буття – головна філософська тема, яку розробляє художник.
Мудре пристрій світу веде до краси і гармонії життя людини з її вічно прекрасної юністю, мрією про кохання, материнством. Тема кохання знаходить відображення в картині “Вічне життя”, де на тлі яскравого пейзажу зображена молода мати з дитиною.
Малюк з допитливою цікавістю розглядає квітка, вперше відкриваючи для себе красу світу. Мати, відкинувши голову, напружено вдивляється вдалину, немов намагаючись зазирнути в майбутнє сина. На тлі величезного валуна ніжно рожевіють тільки що розкрилися квіти, що прийшли на зміну зів’ялого.
Художник показує єдність законів оновлення життя в природі. Далеко зображені низкою проходять люди – символічне втілення думки про зміну поколінь. Все має свій цикл – квіти, люди, дерева, навіть камені. Все приходить і йде – вічний, справедливий закон.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)