Ікона є одним із списків з чудотворного образу “Богоматір Знамення Курська-Корінна”. Згідно з переказами, ця ікона, що повторює іконографію “Новгородського Ознаки”, була знайдена 8 вересня 1295 р. недалеко від Курська в лісі при корені дерева, тому ікона часто називається “корейська” або “корінна”. На місці знайдення ікони забив джерело, була поставлена каплиця, а пізніше засновано монастир, відомий під ім’ям Корінний Пустелі. У 1597 р. ікона була перенесена до Москви, де на замовлення царя Федора Іоанновича до ікони був зроблений позолочений срібний оклад з зображенням Саваота і старозавітних пророків зі сувоями. У 1615 р. ікона була повернута з Москви в Курськ і поставлена в міському соборі. Був встановлений щорічний хресний хід з іконою з Курська на місце її явища в Корінну пустель. Шанування Курського чудотворного образу з місцевого поступово перетворилося у всеросійські. Точні списки курської ікони знаходилися в царських палацах Москви і Петербурга. З кінця XVII ст. існували спеціальні списки для супроводу в походах православних воїнів. У 1812 р. список з чудотворної курської ікони разом зі Смоленським чудотворним образом був у діючій армії князя Кутузова і осяяв військо під час Бородінської битви. В даний час чудотворний образ, який перебував до 1918 р. в Курську, знаходиться в Знам’янській церкви р. Нью-Йорка і один місяць в році проводить у Новій Корінний пустелі.
Ікона з Третьяковської галереї відтворює іконографічний тип Богоматері Курської, остаточно склався в XVII ст. і включав крім центрального “Ознаки” додані зображення на полях. Богоматір Оранта з образом Христа Еммануїла в медальйоні найбільш повно розкриває зміст догми про втілення. Написи на розгорнутих свитках пророків, звернених до зображення Богоматері, містять пророцтва про диво втілення Сина Божого. Іконографічною особливістю Курської ікони “Богоматір Знамення” є зображення Христа Еммануїла з покровенними руками. У XIII столітті Русь лежала в руїнах татарського погрому, а на випаленій і розграбованої Курської землі диким місцем став її головне місто Курськ. Жителі уцілілого від розору в цьому краю міста Рильська ходили сюди полювати на розплодилися звірів. Одного разу один мисливець неподалік від Курська, на березі річки Тускар побачив лежачу на землі при корені дерева ікону, обернену лицем вниз.
Ловець підняв образ і побачив, що його зображення подібно до ікони Знамення Новгородської… І в ту ж мить з місця, де лежала ікона, зненацька забило джерело. Було це 8 вересня 1295 року. Мисливець побудував тут невелику дерев’яну каплицю і тримав у ній новоявлений образ Богоматері. Ікона продовжувала прославлятися чудесами, жителі Рильська зачастили сюди. Тоді рильський князь Василь Шемяка наказав перенести ікону в місто, де її урочисто зустрів народ. Однак Шемяка не пішов на цю зустріч і раптово осліп. Князь став каятися – отримав зцілення. Шемяка спорудив у Рильську церква на честь Різдва Пресвятої Богородиці, куди поставили Чудотворну Ікону, і в день її явища – 8 вересня – встановили щорічне святкування. Однак ікона стала чудесним чином рильського храму зникати, і кожен раз її знову виявляли на річці під Курськом, де вона вперше з’явилася у деревного кореня. Тоді зрозуміли, що Богоматір благоволить до місця знайдення ікони. Не стали більше з каплиці образ чіпати, до Курської почалося численне проща прочан. Молебствия здійснював добровільно прийшов сюди і заживший в подвижництві побожний священик, якого прозвали Боголюб.
У 1383 році на Курщину знову прийшли грабувати і вбивати татари Золотої Орди. Капличку зі знаменитою іконою вони вирішили на очах батюшки Боголюба спалити, обклали хмизом. Підносили вогонь, але він не горів. Бусурмани списали це на чарівництво Боголюба, почали його мучити, а він лише багатозначно вказував їм на ікону Божої Матері. Тоді татари шаленими ударами розрубали ікону надвоє, розкидали дві половини її по боках, відразу вдалося запалити і каплицю. Храм швидко згорів, батька Боголюба погнали в полон. В полону батюшка Боголюб христопродавцем не став, покладав сподівання на Пресвяту Богоматір. Не даремно сподівався: одного разу пас хазяйських овець так молитви і славослов’я співав на честь Богородиці. Його почули приїхали до хана посли Великого князя Московського і викупили. Повернувся отче на своє колишнє курське місце. Знайшов розколоті бусурманами частини Чудотворної Ікони. Склав їх разом… вони негайно зрослися, тільки по колишньому розколу здалася волога “як роса” як свідчить переказ. Жителі Рильська, знову натхненні чудесами ікони, знову перенесли її до себе в місто, але знову Курський-Корінний образ Богоматері повернувся на місце свого явища. Тоді знову відбудували для дивовижною ікони каплицю, в якій вона перебувала близько двохсот років. Велінням московського царя Федора Іоанновича місто Курськ був відновлений в 1597 році.
Благочестивий государ, чули про чудеса ікони, влаштував їй урочисту зустріч у Москві. Цариця Ірина Теодорівна прикрасила святу ікону багатою ризою, образ вставили в срібну позолочену раму із зображенням Господа Саваота вгорі і пророків зі сувоями з боків. Після цього ікону повернули на Курську землю, де за наказом царя на місці каплиці, закладеної ще аввой Боголюбом, заснували монастир, названий Корінний пустинь в пам’ять явища ікони при корені дерева, і побудували церкву на честь Різдва Пресвятої Богородиці. Тоді ж і над джерелом, що утворився при набутті ікони, під горою, біля самої річки Тускарі поставили храм на честь “Живоносного джерела”. Таким лихоліттям в цих місцях було нашестя кримських татар: ікону з Корінної пустині для безпеки перенесли в Курськ в соборний храм, а в монастирі залишили з неї точний список. Потім російські правителі не скупилися на знаки уваги по відношенню до Курської-Корінної ікони. Борис Годунов багато жертвував цінностей на її прикраса, навіть Дмитро Самозванець демонстрував шанування святого образу і поставив ікону в царських хоромах, де вона залишилася до початку XVII століття. Незважаючи на відсутність Чудотворної Ікони в Курську, Богоматір опікала місто. У 1612 році польський воєначальник Жолкевський осадив його, і частина городян побачила, що Богоматір разом з двома світлими ченцями осіняє Курськ. Поляки спостерігали це явище на міських стінах Дружини з двома світлими мужами, яка загрожувала осаждавшим загарбникам. Захисники Курська дали обітницю побудувати монастир в честь Пресвятої Богородиці і зберігати в ньому Чудотворний Образ – вороги незабаром відступили.
В подяку Небесної Заступниці куряни влаштували монастир в ім’я Знамення Пресвятої Богородиці і в 1615 році особливо били чолом цареві Михайлу Феодоровичу, щоб з Кремля повернувся до них Чудотворний Образ. Так у 1618 році ікона Курської-Корінної Богоматері знову опинилася на своїй “батьківщині” і перебувала в соборі Знаменського монастиря. Для благословення донських козацьких військ Чудотворна Ікона в 1676 році “виїжджала” на Дон. У 1684 році від государів великих князів Іоанна та Петра Олексійовичів надіслали Докорінної монастир список цієї ікони в срібному позолоченому окладі, вони наказали носити цю копію в походах православних воїнів. У 1812 році Курське міське товариство послало в діючу проти французів армію М. І. Кутузова інший список з Курської-Корінної, вставивши його в срібну позолочену раму. Народна віра в чудодійну силу цієї ікони була така, що з’явилося і непотріб, вирішила її знищити. Ближче до відчайдушним часи російських революцій під час всенічного богослужіння лиходії заклали до підніжжя ікони Богоматері “пекельну машину” – розривний снаряд з годинниковим механізмом… У другій годині ночі в порожньому храмі він спрацював: від вибуху здригнулися навіть стіни монастиря! Братія кинулася в собор і завмерла при вигляді жахливих руйнувань. На шматки рознесло чавунну позолочену покров над іконою; її тяжке мармурове підніжжя з декількох масивних ступенів відлетіло і розбилося на частини; великий потужний свічник перед іконою далеко відкинутий.
Поблизу її окута залізом двері розбита і виперта назовні, від одвірка по стіні – гігантська тріщина; всі соборні скла аж до верхніх у куполі вибиті… Але ікона була ціла! Курська-Корінна була зовсім неушкодженою, навіть з цілим склом на її кіоті… Хотіли знищити святиню, а послужили тільки до ще більшого прославлянню образу. Наступний напад на образ Небесної Заступниці, зрозуміло, відбулося незабаром після жовтневого перевороту. 12 квітня 1918 року в Курську, що знаходився під владою більшовиків, Чудотворну Ікону вкрали серед білого дня з Знам’янського собору. Розшуки, що тривали до травня, були безуспішні. А недалеко від собору жила белошвейка зі старою матір’ю, три дні вони вже сиділи голодними в Курську, який знову дичал, як колись після навали ординців. 3 травня дівчина трохи світло пішла до базару, щоб розжитися бодай шматком хліба. Проблуждала даремно, і до десятої години ранку зовсім знесилена поверталася, як щось змусило її призупинитися біля колодязя. Переказ свідчить, що цей колодязь викопав у юності ще преподобний Феодосій Печерський, воду і тому тут завжди освячували в день Преполовіння. Швачка побачила на обрубки колодязя щось загорнуте в мішок… Можливо, їстівне? Відкрила пакунок – там дві ікони. Жінка про це закричала, до неї підходить священик із проходить поруч похоронної процесії. Батюшка упізнав у знахідках Чудотворну Курську-Корінну Ікону Божої Матері і її список, з яких обідрали злодії багаті шати.
У вересні 1919 року звільнили Курськ частини Добровольчої армії генерала А. В. Денікіна. Серед брали місто білих був і воїн, який згодом став Архієпископом РПЦЗ [Руської Православної Церкви Закордоном – прим. ред.] Брюссельським і Західно-Європейським Серафимом, він у “Православне Життя” № 9 за вересень 1954 року розповідав: “На чолі команди розвідників я одним з перших увірвався в місто, пройшовши відомими мені закутками в тил більшовиків… Незабаром після взяття Курська за наказом генерала Кутепова було розпочато офіційне розслідування більшовицьких звірств та злочинів. Насамперед піддали огляду колишня будівля Дворянського зібрання, де містилася страшна Чека. І в чекістської смітнику, куди стороннім, звичайно, рішуче не було ніякого доступу, були знайдені… два чохла, розшиті золотом, ті самі, які були на Чудотворній Іконі і її списку в день викрадення”. В кінці жовтня добровольці відступили, везучи Чудотворну Ікону від безбожників. Дванадцять ченців монастиря Знамення Пресвятої Богородиці перенесли її в Білгород, потім повезли разом з відступаючої Білою армією на південь, зупиняючись у Таганрозі, Катеринодарі, Новоросійську. Почесний голова Вищого Церковного Управління на півдні Росії митрополит Антоній благословив вивезти Курську-Корінну за межі Росії. Першого березня 1920 року єпископ Феофан Курський на пароплаві “Святий Миколай” привіз ікону в древню столицю Сербії місто Ніш.
Чотири місяці потім ікона пробула в сербському містечку Zemun, а у вересні 1920 року генерал барон П. Н. Врангель попросив доставити Чудотворний Образ в білий Крим – його Російської армії, яка боролася з більшовиками на останніх пядях вільної землі Вітчизни. Там прибула Курська-Корінна ікона Богоматері світила воїнам до 29 жовтня 1920 року, коли рівно через рік після залишення іконою рідного Курська образ остаточно покинув Росію з врангелівському евакуацією. Ікона знову прибула в гостинне Королівство сербів, хорватів і словенців, як тоді називалася Югославія, і з благословення сербського патріарха Димитрія перебувала разом з єпископом Феофаном Курським в сербському православному монастирі Язка на Фрушковой горі. З кінця 1927 року образ перебував в російській Свято-Троїцької церкви в Белграді, де зберігалися прапори Російської армії генерала барона П. Н. Врангеля, який після його смерті у 1928 році було поховано в цьому храмі. З благословення Архієрейського Синоду РПЦЗ, єпископ Феофан вивозив Ікону-Одигітрію в різні місця Російського розсіювання.
Під час Другої світової війни у Белграді під бомбардуваннями вона допомагала всім молитовно до неї прибегавшим. У 1944 році Чудотворну Ікону знову повезли від наступаючої Червоної армії і зупинилися з нею у Відні, потім – в Карлсбаді, разом з евакуйованим сюди Архієрейським Синодом РПЦЗ. Навесні 1945 року ікону Курської-Корінної Богоматері перевезли в Мюнхен, звідки вона відвідувала Швейцарію, Францію, Бельгію, Англію, Австрії;ю і багато німецькі міста і табори. Перемістившись в США, Чудотворна спочатку постійно перебувала на Подвір’ї Архієрейського Синоду РПЦЗ, названому в честь свого “тезки” курського монастиря – “Нової Корінний пустинню”. Знаходиться пустель в містечку Махопак в шістдесяти милях від Нью-Йорка. Маєток було подаровано князем і княгинею Белосельскими Руської Зарубіжної Церкви в 1948 році. Тепер же можна побачити Чудотворну Курську-Корінну Ікону Божої Матері – Керівницю, Покровительку і Захисницю колишньої РПЦЗ в нью-йоркському Синодальному соборі РПЦЗ
