Художник дуже дбайливо, ніжно любив свою сестру Олену. Автопортрет з нею він вирішив написати в затишному куточку саду. Віктор поставив маленький самоварний столик простої роботи, але з мармуровою дошкою. Зліва поставив квітка агави. Олену посадив між нею і столиком. На стіл підклав троянди… Все в картині продумано, у всьому прагнення до краси.
Колорит витриманий у дуже гарних світлих і холодних поєднаннях. Стала щільною стіною маса зелені в сонячних відблисках сміливо узагальнена. Великі м’які окремі мазки передають відчуття гри світла на кущах бузку, більш дрібні світло-зелені мазочки – освітлену листя дерева в глибині, відкритим блакитним і синім написаний затінений кущ за спиною Олени. Але головне – її повітряно-біле плаття поруч з білим мармуром, відображають синяву неба. Троянда на мармурі. Роза в косах дівчата.
Художник у вільній блузі, чорний колір якої довелося записати білилами. Горда незалежність вигляду, романтично-проникливий, з прижмуром, погляд. І все ж образ “творця” вийшов подвійним: сміливість, виклик з’єдналися з мимовільною сором’язливістю. Звідси ніби випадкове виникнення його фігури, навислої збоку над столиком і “зрізаної” краєм полотна.
